За кого агітує Останкіно, або Зовнішньополітичний казус Порошенка
Чим ближче дата президентських виборів в Україні, тим яскравішими фарбами грає палітра політичного і комунікаційного різноманіття, що довкола нас.
Хай пробачать мені мої ліберальні друзі любов до конспірології і пошуку складних хитросплетінь, але для мене одна картинка вимальовується досить чітко, і нею гріх не поділитися.
Я, безумовно, можу помилятися, але все ж таки навряд чи є людина в світі більш зацікавлена в перемозі Порошенка, ніж теперішній володар Кремля. Саме так.
Я нікому не відкрию Америки, якщо буду стверджувати, що довгостроковою стратегією Москви у західному напрямку є повне і фактичне підкорення України. Вони ніколи від цього дискурсу не відмовляться, допоки існує сучасний політичний та ідеологічний формат московської держави.
Так, у 2014-2015 роках у них був величезний шанс і надія досягти своєї мети, але вони зазнали невдачі. Вони хотіли значно більше, але були зупинені Україною і світом. Збили не той Боїнг, нарвалися на озброєних "російськомовних бандерівців" і взагалі все пішло не так. Бліцкриг вимушено змінився традиційною тактикою гри в довгу.
Але навіть в 2014 вони геть не приховували своїх щирих амбіцій і планів, відверто про них заявляли на найвищому рівні. Їх цікавила і цікавить вся лівобережна Україна до Дніпра, бажано з Києвом, і південний анклав до кордону з Молдовою аби замкнути проекти "Придністров'я" і "Крим" в єдине ціле.
Умовно кажучи, розширений формат Андрусівського миру 1667 року.
Цей план був, є і буде. Завоювання Москви 2014 року і цей стратегічний план не передбачають жодних мирних переговорів, хліба з сіллю, жодних відступів чи здачі завойованого.
Так, вселити ракову пухлину в тіло України на своїх умовах вони беззаперечно готові будь-коли, бо це геть не суперечить вищеозначеній довгостроковій амбіції, а от відступити, то ні.
Путін мілітаризував свою країну, свій образ і свою риторику вже до такого рівня, що йому конче потрібен ворог, а краще кілька в різних системах координат.
Друзів у нього вже немає і не передбачається, але вони йому для його ігрищ вже особливо і не потрібні.
Потрібні вороги, зрозумілі аудиторії.
США цю роль, безумовно, відіграють, але вони далеко і там відпочиває російська еліта, вчить своїх дітей, дехто взагалі живе.
Вся крива конфліктів, створених Путіним довкола кордонів РФ, і стратегія розширення імперії на захід потребує беззаперечного ворога поруч, і особливо в Україні. І зараз кращого кандидата на цю роль, ніж Петро Порошенко, просто немає.
В розкрутку його образу ворога вже вкладені величезні ресурси і головне – час. Досягнуто видатного результату.
Вже немає жодної потреби переконувати пересічного виборця в Саратові чи Сизрані, що Порошенко – це пекельне зло, "бандерівець і фашист", вже всі за поребріком знають, що тільки напалмом можна примусити його до миру, аби порятувати Україну і так далі.
Це той медійний образ Порошенка і його політичного режиму, над яким ланцюгові пси з Останкіно цілеспрямовано працювали останні роки і який якісно зліпили.
Ви думаєте, зараз Путіну потрібен хтось інший? Дуже сумніваюсь.
Так, в ідеалі він би мріяв про нового Януковича, який би спокійно щоранку відрізав би йому шматочки України у різних її проявах – на сніданок, обід і вечерю.
І тут вже не буде сидячих мітингів за мову під Українським домом. Тут буде бій. В Кремлі уроки вчать і це, скоріш за все, розуміють.
Тому, аби мати 100% позицію, щоб, як мінімум, залишатися на Донбасі в теперішньому форматі, не чіпати тематику Криму на міжнародній арені і розвивати вже досягнуте, Путіну потрібен Петро.
Жоден інший кандидат не забезпечить йому такого внутрішнього і зовнішньополітичного комфорту.
Жоден інший кандидат не дасть йому можливості надалі спокійно, безболісно і без жодних додаткових зусиль ветувати всі резолюції ООН щодо України, блокувати ідею миротворців, утримувати заручників, продовжувати провокації і робити будь-що для підтримання і тихенького розпалювання війни на всіх фронтах, як проти України, так і проти Заходу.
Будь-яка нова особа на посаді президента України буде потребувати нової легенди. Нова легенда потребуватиме величезних зусиль, нових ресурсів і стратегії.
Нова стратегія буде вимагати низки нових, важко прогнозованих рішень і, відповідно, непередбачуваних наслідків, які у випадку невдачі можуть знову тяжко бити як по залишках репутації і активів самого Путіна, так і по всій РФ, що переживає часи тяжкої внутрішньої кризи.
Такі експерименти для них чим далі, тим більш ризиковані.
Зрозуміло, що для умовних Зе чи Ю теж є свої заготовлені плани і стратегії, але, думаю, вони є не надто стійкими, погано прогнозованими і, відповідно, більш ризикованими.
Тому для мене їхній вибір очевидний.
Коли я бачу гнівні пости в FB з фрагментами сюжетів росТВ, де Петра і його бригаду поливають напалмом і невтомно повторюють "головне, аби не він", я не можу позбутися відчуття, що це ніщо інше ніж VIP-агітація за чинного президента України.
Чим більше Кісєльово-Соловйови бризкають отрутою в його бік, тим більше державницького та проукраїнського електорату готові пробачати Порошенку умовних колективних Свинарчуків, тарифи, бідність і розбиті дороги.
Я схиляюся до того, що росТВ цілеспрямовано агітує за Порошенка, який, намагаючись змінювати свою країну, став надто вигідним і майже ідеальним спаринг-партнером Путіну, що, воюючи з Україною, воює з усім цивілізованим світом.
Ця теорія геть не про те, як визначати вектор підтримки "за" чи "проти" Порошенка 31 березня.
Так само ця теорія не передбачає і не містить жодних натяків на те, що Порошенко є агентом чи таємним союзником Кремля. Зовсім ні. Я вірю в те, що вони щирі, справжні вороги.
Порошенко дійсно реалізував купу ініціатив, що категорично ідеологічно неприйнятні для Москви.
Але внаслідок низки різноманітних подій останніх п'яти років вони за сьогоднішнього розкладу сил стали настільки специфічними ворогами, що далі вже не можуть один без одного.
Казус.
Читайте також:
Вибори президента України 2019: цифри, дати і кандидати
Що треба знати про головних кандидатів у президенти: програми, стратегії і спонсори
Андрій Осадчук, спеціально для УП
