Що не так із судом проти Уляни Супрун
Суд заборонив Уляні Супрун виконувати обов'язки міністра. Потім роз'яснив, що всі його неправильно зрозуміли, але ще більше всіх заплутав.
Скасувати свою заборону суддя навідріз відмовився, але скасував. Коли прийшов час розглянути справу по суті, суддя заявив самовідвід.
Ми адвокати, у нас великий судовий досвід, ми бачили багато. Ми звикли до того, що наші суди дуже складно виконують функції покарання корупціонерів. І ми добре пам'ятаємо ті часи, коли суди активно виступали інструментами рейдерства, легітимізації несправедливості та, звичайно ж, політичних розбірок.
Але ця історія із судом проти Уляни Супрун особлива іншим: у ній суд спробували використати як інструмент зупинки реформи.
Причому використали грубо вони, а соромно чомусь нам – адвокатам. Ось за що.
Слабкий позов – сильна заборона
Одного зимового ранку в ліжку громадянина і депутата Мосійчука прокинулися законний інтерес у сфері забезпечення охорони власного здоров'я і поруч з ним – потреба реалізувати свою владну компетенцію щодо Уляни Супрун.
Ми це знаємо, бо саме з такими словами він звернувся до суду із клопотанням заборонити Уляні Супрун виконувати обов'язки міністра.
Суд вирішив, що позиція пана Мосійчука заслуговує на те, щоб з нею погодитися та ще й показати людям, навіть не заслуховуючи відповідача. І задовольнив клопотання пана Мосійчука.
В ухвалі суду було цікаве уточнення про те, що заборона розповсюджується лише на повноваження, на які її не уповноважив міністр охорони здоров'я на час своєї тимчасової відсутності.
Тут суд проявив (сподіваємося, свідомо) почуття гумору, бо на момент призначення пані Супрун відсутність міністра охорони здоров'я у країні була не те, щоб тимчасовою, вона була постійною – попереднього було звільнено чотири місяці тому. Коротше кажучи, суд однозначно заборонив виконувати будь-які обов'язки міністра.
Президент, прем'єр-міністр, міністри, низка дипломатів, міжнародних партнерів і донорів, асоціації міжнародного бізнесу, пацієнтські організації гучно і однозначно висловили свою підтримку Уляні. Пізніше таку суспільну і політичну реакцію суд назве тиском на себе.
Чому така заборона суду не відповідає законодавству і чому суд не мав її приймати, ми уважно аналізували і описали у Brief Amicus Curiae.
Хто підштовхував Уляну до порушення заборони?
Ні Уляна Супрун, ні КМУ, ні навіть ми не зрозуміли, як можна було при такому слабкому обґрунтуванні позову застосувати аж настільки серйозну заборону. Можливо, ми всі неправильно зрозуміли, що саме заборонив суд і, насправді, Уляна Супрун могла продовжувати виконувати свої обов'язки?
За невиконання рішення суду настає кримінальна відповідальність, тому гратися з цим не варто. Розуміли це і представники доктора Супрун, тому попросили суд своє рішення роз'яснити.
Суд і роз'яснив. Як міг – тобто канцеляритом.
Канцелярит мав би розшифровуватися так, начебто суд обмежив лише два повноваження пані Уляни Супрун: (а) голосувати на засіданні Уряду і (б) визначати стратегічні пріоритети МОЗу. Пояснюючи це тим, що за законодавством тимчасово відсутній міністр не може передати заступнику тільки ці свої повноваження.
Суд зрозумів, що його канцеляриту ніхто не зрозумів, і провів зі своєї ініціативи прес-конференцію. Там суддя-речник суду прокоментував, що Уляна Супрун може продовжувати виконувати повноваження першого заступника міністра. Тому що їй було заборонено виконувати лише названі вище два повноваження міністра.
Проте слова судді-речника знаходили відображення в рішенні суду лише при дуже творчому прочитанні ухвали суду. А в дійсності у роз'ясненні суд жодним чином не пом'якшив початкової заборони.
Але найцікавіше інше. Як би повів себе суд, якби Уляна Супрун, дослухавшись до порад судді-речника, підписала хоч один документ як в.о. міністра і отримала заяву про вчинення злочину від пана Мосійчука?
Сімдесят годин у віпасані
І Уляна Супрун, і КМУ справедливо продовжували вважати діяльність Міністерства заблокованим. Тому звернулися до суду із клопотаннями про скасування заборони.
Після того, як обидві сторони виступили, суд пообіцяв ухвалити рішення надвечір або максимум наступного ранку і занурився у віпасану в нарадчій кімнаті. Тоді ми ще не знали, що суддя проведе там майже 70 годин.
Ішов черговий день без рішення і з продовженням дії заборони. Кабмін видав розпорядження, яким повторно уповноважив Уляну Супрун виконувати обов'язки міністра.
Це був суперечливий маневр. Але ж ніхто не знав, як вчинить суд, а розблокувати МОЗ було потрібно. Певно, тому речник МОЗ заявив, що Уляна Супрун поновить виконання обов'язків міністра.
Ця звістка прилетіла до неприступної нарадчої кімнати і вивела суддю із багатогодинної віпасани. Речник суду повідомив, що суддя готовий оголосити рішення.
Відмова Шрьодінгера
Суд відносно уважно пройшовся по аргументах КМУ і Уляни Супрун, пояснив, чому всі вони непереконливі й помилкові та очікувано відмовив у задоволенні прохань розблокувати роботу міністерства.
Але на цьому суд не зупинився і скасував заборону. За власною ініціативою.
Підставою для скасування заборони стало нібито розпорядження Кабміну, яким, на думку суду, уряд визнав допущене порушення і самостійно обмежив Уляну Супрун у виконанні обов'язків міністра. Тобто буцімто КМУ продублював ті обмеження, які запровадив суд, тому в забезпеченні позову відпала потреба.
І от тут є один тонкий момент. Суд просидів у нарадчій кімнаті 70 годин і прийняв рішення лише тоді, коли КМУ видав своє куце розпорядження про надання Уляні Супрун повноважень.
Прямої заборони читати нові нормативні акти в нарадчій кімнаті в законі немає. А мотивація скасувати свою дивну ухвалу про забезпечення позову через існування не менш дивного розпорядження КМУ – це намагання проскочити між крапельками, але надворі стіна дощу, і ти – слон.
Суддя і Неймар
У матеріалах справи вже не було куди складати оксюморони Шрьодінгера. Напевно, тому суддя просто заявив самовідвід. Пославшись на високий тиск... з боку представників виконавчої гілки влади.
І це дивно: суддя своїм же непродуманим рішенням заборонив Уляні Супрун виконувати обов'язки міністра, не оцінивши його наслідків. Потім поступово передумував. А тепер скаржиться, що уряд, який, між іншим, є учасником цього судового процесу як третя особа, захищається (і захищає керівника міністерства) і вимагає скасування такої заборони.
Це щось схоже на те, коли форвард, наближаючись до воріт суперника, замість того, аби наздогнати м'яч, симулює падіння у штрафному майданчику. На перший погляд виглядає законно, але геть не fair play. Майстер-клас імені метра симуляцій і самовідводів Неймара дивіться тут.
Діма Гадомський, Борис Даневич, Андрій Стельмащук, спеціально для УП
