Землетрус після виборів: наскільки він реальний?

Після Майдану минуло майже п'ять років, однак дві третини українців усе ще вимагають радикальних змін.

Сьогодні вже очевидно: наданий Революцією гідності поштовх до руху вперед вичерпався. Він не спричиняє більше значного політичного, суспільного та морального тиску на владу. Запущені 2014-го, навіть далекі від радикальних, процеси зупинилися або поступово зупиняються.

Чи можуть наступні президентські вибори стати вибухом, що надасть нового потужного імпульсу розвитку країни?

Ще рік-два тому багато хто покладав на це надії. Очікували появи кандидата, який матиме волю та спроможність зсередини підірвати систему, що не зазнала смертельних поранень внаслідок Революції гідності та швидко поновлюється. Кандидата принципового, патріотичного, чесного, вільного від впливу олігархів.

На кону дуже багато. Адже поряд з військовим фактором, серйозні проєвропейські перетворення також є зброєю для захисту України в цивілізаційному протистоянні з Росією.

"Зміни або Путін", – саме така альтернатива є правдивою, на відміну від відомого передвиборчого гасла.

Стара гвардія: хто стане підривником?

Нині всі претенденти відомі. Що ж очікувати від тих, які мають більші шанси на перемогу? Чи зможе хтось із них стати президентом-підривником?

Гарантовано необхідний країні вибух чи землетрус не спричинить переобрання чинного президента. Це було би зовсім нелогічно.

Саме Порошенко з соратниками погасили імпульс Революції гідності й зберегли багаторічну олігархічну систему – допустивши лише окремі, безпечні для неї зміни.

Не сталося голосно обіцяних зі сцени Майдану перезавантаження влади, боротьби з корупцією та інших "рішучих реформ".

Швидше за все, в разі переобрання Порошенка на Україну очікуватиме якась версія "Кучма-2". Тобто глибокого застою або руху в черговий глухий кут, вибратися з якого еволюційним шляхом буде важко.

Землетрус, можливо, навіть дуже потужний, напевне, станеться в разі перемоги Тимошенко.

Питання лише в тому, буде це зі знаком плюс чи мінус. Використає вона свою харизму та енергію задля поштовху країни вперед, чи Україну знесилюватимуть безкінечні інтриги з перетягуванням ковдри на себе та політичні війни, на яких Юлія Володимирівна чудово знається?

З одного боку, навіть будучи продуктом старої системи, вона могла би вивчити уроки поразки 2010 року та подальшого ув'язнення і почати з нуля. Зрозуміти, що лише справжнє служіння країні та суспільству є запорукою продовження перебування при владі та особистої безпеки.

З боку іншого, надто часто проявляється добре знайома нам Юлія Тимошенко: відвертий популізм та нереальні передвиборчі обіцянки викликають сумніви у належному засвоєнні гірких уроків.

Позасистемний кандидат

Природно, найкраще підірвати систему зсередини та надати країні нового правильного імпульсу міг би позасистемний кандидат. Людина, не пов'язана з теперішньою "елітою" бізнесовими, політичними, кумівськими нитками. Власне, саме на таку постать і були раніше сподівання.

Позасистемним позиціонує себе Анатолій Гриценко. Він справді відрізняється від перших двох важковаговиків.

Насамперед тим, що під час перебування при владі та в парламенті не проявив себе так негативно, як Порошенко і Тимошенко. Не має бізнесу, знає систему зсередини – а це плюс, якщо є щирий намір її зламати.

Передвиборча риторика Гриценка виглядає радикальною, і це приваблює багатьох. Цілком можливо, радикальними були би і його дії.

Та все ж чи не дасться взнаки досить тривале перебування Гриценка всередині деградованого політикуму – нехай і позбавлене відвертої скандальності та негативу?

Система може інфікувати надовго, потужно і швидко. Це добре видно на прикладі багатьох "нових облич", які зайшли в парламент після Революції Гідності.

Якісь землетруси в разі його обрання на президентську посаду обов'язково будуть. Хоча би тому, що Зеленський має дуже слабкі уявлення про зовнішню політику, безпеку, державне управління та інші речі, необхідні для глави держави.

Як це все вплинуло би на виконання ним президентських обов'язків, що саме зруйнувало би – передбачити неможливо.

Інша проблема у сприйнятті Зеленського як можливого руйнівника системи – це олігарх Коломойський.

Шоумен від нього активно відхрещується, однак повірити у відсутність їхніх зв'язків можуть хіба що дуже наївні.

Невідомо, наскільки потужним був би вплив Коломойського на Зеленського в разі його перемоги. Однак зрозуміло, що будь-який олігарх зацікавлений в існуванні теперішньої системи, оскільки вона є запорукою благополуччя олігархату.

Якщо виходити з сьогоднішніх рейтингів, Україну після виборів таки може струсонути. Однак ми навряд чи отримаємо Гавела зразка 1989 року або Саакашвілі зразка 2004-го.

З іншого боку, якщо не струсоне – то і краще точно не стане.

Перед українцями дуже важкий вибір. Можливо, як розплата за дуже легкий у травні 2014-го.

Анатолій Марциновський, спеціально для УП