Корупція після Майдану. Чи справді її стало більше?

Як показують соцопитування, українці не відчули, що рівень корупції після 2014 року зменшився.

Так, за даними Фонду "Демократичні Ініціативи", 44% громадян вважають, що корупція відтоді тільки зросла, 39% — що її рівень залишився незмінним. І тільки 4% відчули її спад.

Але чи справді рівень корупції після Майдану тільки зріс?

За режиму Януковича про корупцію відкрито не говорилось, хоча "всі все знали". У медіа згадки про корупцію треба було зі свічкою вдень шукати.

З розквітом громадянського суспільства та програм журналістських розслідувань, запровадженням відкритих баз даних та реєстру е-декларацій, з появою доступу до  порталів публічних фінансів та держзакупівель корупція вийшла з тіні.

Після Майдану корупцію в Україні стало все важче приховати, і у сприйнятті українців її тільки більшало.

За іншим дослідженням, проведеним Програмою сприяння громадській активності "Долучайся!", оцінка рівня поширеності корупції у 2018 році також навіть трохи зросла у порівнянні з 2015 роком. Особливо у політичній сфері (Верховна Рада, Кабмін, президент).

Однак ті ж громадяни зауважують, що корупції стало менше у повсякденному житті, при наданні послуг: у ЦНАПах, сфері охорони здоров'я, у питаннях ведення бізнесу, при оформленні субсидій, зарахуванні до шкіл та дитсадків, подачі податкової звітності тощо.

Цікаво, що за останні 7 років серйозно зменшився і особистий (або членів сім'ї) досвід зіткнення з корупцією – з 60,1% до 41,5%.

На таке подвійне сприйняття впливає і відображення корупції у ЗМІ.

У дослідженні, проведеному у першій половині 2018 року на замовлення Українського кризового медіа-центру, корупція у медіа висвітлюється часто, але поверхнево та відірвано від життя.

Так, людина може натрапити на 1-2 повідомлення на тему корупції на день в інтернеті, але не на телебаченні, яке залишається найпопулярнішим каналом отримання інформації.

Також відчутно бракує системності у висвітленні того, чим закінчуються гучні затримання "на камери".

Це посилює у суспільстві відчуття безкарності корупціонерів, що, на думку громадян, є однією з основних причин корупції.

Частка фахівців, які професійно висловлюються на тему корупції, дуже мала.

Водночас, навіть успішні історії подолання корупції оминають підкреслення внеску громадськості. Натомість часто все подається просто як виконання роботи відповідними державними органами.

Тож не дивно, що лише 11% (а не 24%, як у 2015 році) простих громадян стали вважати себе відповідальними за подолання корупції. А майже 35% впевнені, що громадськість взагалі не може впливати на зменшення корупції.

Так, обсяги корупції складно підрахувати. Однак можна казати, що зараз корупція носить не такий системний характер, як за часів Януковича.

Крім того, після Майдану в Україні втілили низку ефективних реформ, які суттєво скорочують простір для корупції. Йдеться про запуск системи Prozorro, автоматичного відшкодування ПДВ, закупівлі ліків через міжнародні організації, очищення банківського сектору тощо.

Сукупну економію від впровадження антикорупційних ініціатив експерти Інституту економічних досліджень та політичних консультацій оцінюють у 6 мільярдів доларів щороку.

Тож ні, корупції після 2014 року в Україні більше не стало. Проте її стало більше у публічному просторі.

Недаремно кажуть, що Україна має найвідкритішу в світі корупцію. Тепер справа за невідворотністю покарання за неї.

Саме для цього треба забезпечити створення незалежного, неупередженого та ефективного антикорупційного суду, який буде розглядати корупційні справи осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування.

Адже безкарність заважає антикорупційній реформі. Поки корупційні зловживання залишатимуться викритими і безкарними, ефект від антикорупційної реформи буде половинчастим.

А громадян варто більше інформувати про те, як антикорупційна діяльність стосується саме їх. Це один з найпотужніших чинників долучення до організованої антикорупційної боротьби.

Олександр Калітенко, спеціально для УП