Яка доля фантастичних законопроектів у Раді
Аналізуючи публікації на тему законотворчості, можна зустріти досить цікаві матеріали щодо законотворчого спаму, у якому потопає український парламент.
Часто експерти і журналісти виділяють найактуальніші чи найбільш важливі для країни законопроекти; трапляються й дещо іронічні статті на тему найбезглуздіших ініціатив наших народних обранців.
Але на старті виборчих перегонів досить цікаво може виглядати міні-рейтинг надактуальних, проте майже фантастичних з точки зору шансів стати законами ініціатив.
Для початку, аби усвідомити масштаби законотворчої колотнечі, яка постійно відбувається в стінах українського парламенту, варто звернутися до статистики.
Як свідчить офіційний сайт Верховної Ради, за останні 5 років роботи парламенту було зареєстровано просто нереальну кількість законопроектів – 7184, з яких законами стали лише 894.
А лише в період з 1 січня 2018 року по 1 січня 2019 року під куполом народилося 1102 законодавчі ініціативи! І з усієї цієї депутатської творчості законами стали всього 76.
Тобто, результативність роботи народних обранців на законотворчому поприщі за останні 5 років не перевищує 12,5%, за 2018 рік – 7%.
Звісно, для повноти картини слід було б додати прийняті закони, які реєструвалися у парламенті не тільки за досліджуваний період. Але навіть без цього результати нехитрого аналізу вражають.
З усього масиву зареєстрованих законопроектів, які, так би мовити, досі чекають свого зоряного часу, до категорії найбільш фантастичних за критеріями важливості та імовірності прийняття можна віднести наступні:
- Проект Закону "Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)" №7203 від 17 жовтня 2017 року.
Варто зазначити, що паралельно з цим законопроектом до Конституційного суду був спрямований й інший – №6773, яким передбачалося вилучення з Конституції України частин 1 та 3 статті 80, де і закріплюється інститут депутатської недоторканності.
Втім, частину 2 зазначеної статті, яка забезпечує народному обранцю свободу політичної діяльності, вирішили не чіпати.
Та попри схвальний висновок Конституційного суду щодо обох законопроектів працювати парламентарі вирішили саме з президентським.
Причина банальна: останній визволяє депутатів від ярма недоторканності тільки з 2020 року. Тобто, якщо чинний парламент і проголосує за цю ініціативу, то оголювати свою діяльність перед правоохоронцями нарівні зі звичайними громадянами його членам не доведеться, адже після 2020 року Україна матиме вже новий парламент.
Втім, навіть така відстрочка не дає 100%-вих гарантій при голосуванні, адже до нового парламенту уже зараз хоче левова частина чинного.
Ну, а з введенням у нашій країні системи е-декларування, запуском антикорупційних органів та створенням антикорупційного суду, який ось-ось почне свою роботу, ясна річ, що для багатьох депутатів з сумнівною репутацією скасування недоторканності означатиме не тільки ризик завершення політичної кар'єри, але й запроторення за ґрати.
Тому цілком логічно, що при винесенні відповідного законопроекту на голосування постане майже шекспірівське питання: "Голосувати чи не голосувати?".
- Законопроект №8270 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства" від 13.04.18.
Дана ініціатива належить Кабінету міністрів України, а точніше – Міністерству внутрішніх справ, де переконані, що за підкуп виборців потрібно карати суворіше, аніж це передбачено чинним законодавством.
Так, серед іншого законопроектом пропонується:
- підвищити розмір штрафів за порушення правил передвиборної агітації до 100-300 неоподаткованих мінімумів, а за розголошення результатів волевиявлення в приміщенні для голосування або знищення власного виборчого бюлетеня – до 200 неоподаткованих мінімумів;
- до 10 років за ґратами карати за перешкоджання здійсненню виборчого права, роботі виборчої комісії чи діяльності офіційного спостерігача, а до 7 років ув'язнення – за незаконне використання виборчих бюлетенів;
- порушення правил фінансування політичних партій чи передвиборчої агітації карати позбавленням волі на строк до 3 років;
- до 2 років тюрми присуджувати виборцю, який продає свій голос, а ще більш суворе покарання передбачити для тих, хто намагатиметься підкупити виборців або кандидатів – до 6 років позбавлення волі тощо.
- Законопроект №2651 "Про внесення доповнення до Кримінального кодексу щодо підкупу учасника масового заходу" від 16.04.15.
Обламати крила політичним спекулянтам, які не гребують можливостями задля досягнення власних цілей виводити народ на вулиці за дорого і за недорого, у Верховній Раді взялися ще у 2015 році.
Відповідним законопроектом його автори запропонували доповнити Кримінальний кодекс статтею 295-1 "Підкуп учасника масового заходу". Таким чином пропозиція, обіцянка або надання особі неправомірної вигоди за участь у масовому заході громадсько-політичного характеру (мітинги, походи, демонстрації, пікетування, зборах тощо) повинна каратися штрафом до 500 неоподатковуваних мінімумів, чи арештом на термін до 6 місяців, чи обмеженням волі до 3 років.
Зробив те ж саме повторно, або якщо ти службова особа, або злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб – світить покарання у вигляді обмеження волі до 7 років.
А якщо такі дії призвели до порушення роботи органів державної влади та місцевого самоврядування, можуть позбавити волі на термін до 8 років.
Здавалося б, ініціатива дійсно дуже доречна у часи, коли не тільки Україна, але й уся Європа потопає в популізмі. Вона направду могла б відділити зерня від лушпиння, забезпечивши чистоту використання права на вільні мітинги, збори та протести, гарантоване Конституцією.
Проте законопроект "припадає пилюкою" у стінах законодавчої обителі ще з 2015 року! То чи наважаться депутати позбавити тебе не зовсім чесного, але досить ефективного інструменту ведення передвиборчої боротьби на старті цих перегонів?
Але, як то кажуть: "З чим чорт не жартує?". Багато в чому українська політика алогічна, а тому досить непередбачувана. Яскраво продемонструвати дієвість цього твердження можна на прикладі голосування за впровадження е-декларування статків, яке оголило сутність українського депутатства, чим дійсно шокувало українське суспільство.
Не менш несподіваною стала й депутатська згода на створення Вищого антикорупційного суду, із запуском якого багато народних обранців ризикують перетворитися на тюремних в'язнів.
Тому, з якої ноги завтра прокинеться депутат, чим керуватиметься у своєму виборі, і якими будуть результати – важко прогнозувати навіть тоді, коли мова йде про, здавалося б, просто фантастичні законопроекти, чиє прийняття – на користь державі, але не на користь декому з тих, хто називає себе державниками.
Олег Петровець, спеціально для УП
