Результативні коміки у політиці, або Зеленський – це не смішно

Вівторок, 15 січня 2019, 08:00

Участь коміка Володимира Зеленського у президентській гонці викликає бурхливий потік різноманітних оцінок з боку політологів і журналістів, а також неприховану агресію з боку прихильників його конкурентів.

Допомогти розібратися з "феноменом Зеленського" може аналіз подібних випадків у інших країнах світу.

Коли коміки намагаються потрапити до політики, іноді навіть не маючи жодного політичного досвіду, – це геть не новинка.

Наприклад, французький комік Колюш у 1980-х роках балотувався в президенти і тримався на третьому місці в рейтингах, але зняв свою кандидатуру перед виборами.

Якщо ж говорити саме про результативні приклади, коли комікам вдавалося потрапити у політику, то відомо, як мінімум, п'ять таких випадків.

Причому з них лише один випадок, коли комік став президентом. Це була Гватемала. Два випадки, коли коміки ставали мерами міст – Єревана та Рейк'явіка. Один випадок, коли комік став спочатку мером міста, програв президентські вибори і став прем'єр-міністром країни. Це у Словенії.

І, нарешті, один випадок, коли комік заснував партію, яка перемогла на парламентських виборах, але сам він при цьому не обіймає жодних державних посад, а виступає ідеологом і "балакучою головою" партії. Це в Італії.

1) Гватемальський екс-комік Джиммі Моралес – президент Гватемали з 2016 року.

Цілих 15 років він знімався у популярній комедійній телепрограмі, де грав роль недалекого селянського хлопця.

Перед достроковими президентськими виборами 2016 року очолив партію, створену ветеранами громадянської війни. Під час кампанії використовував антикорупційну риторику. Це було дуже актуально на фоні корупційного скандалу, через який заарештували президента і віце-президента Гватемали.

В результаті, ще в першому турі виборів Моралес посів перше місце і набрав 24% голосів. А в другому турі здобув перемогу над дружиною екс-президента Гватемали, отримавши близько 67% голосів.

Складність становища Моралеса полягає в тому, що у парламенті він має мінімальну підтримку: лише 11 депутатів із 158.

Взагалі, доля коміка на посаді президента, м'яко кажучи, не надто благополучна – його брата і сина арештували у справі за корупцію. А прокурор Міжнародної комісії проти безкарності у Гватемалі та генпрокурор зверталися до Верховного суду та парламенту, щоб зняти недоторканність з президента.

2) Вірменський екс-комік Айк Марутян – мер Єревана з 2018 року.

Сім років він грав у Клубі веселих та кмітливих у команді "Вірменський проект". Потім разом із друзями заснував компанію "Крута студія", яка випускала комедійні проекти. Також був членом журі телевізійного проекту "Грошовий гумор".

А коли почались протести у травні 2018 року, взяв активну участь у них. Під час виборчої кампанії обіцяв серйозні речі: єдиний квиток на громадський транспорт, боротьбу з незаконними забудовами, збільшення кількості парків.

Оскільки він очолював пропорційний список блока "Мій крок", а блок отримав 81,6% голосів на виборах, Марутян автоматично став мером столиці Вірменії.

Втім, для оцінки ефективності його роботи на посаді мера пройшло ще недостатньо часу.

3) Ісландський екс-комік Йон Ґнарр – мер Рейк'явіка у 2010-2014 роках.

Ґнарр робив розіграші на радіо-шоу. Наприклад, декілька місяців підтримував спілкування з принцом Нігерії, поки той не заблокував його номер. Також мав власне телешоу, в якому грав слизького політика, який обіцяв все що завгодно, аби його обрали.

Згодом, у 2008 році, Ґнарр створив анархо-сюрреалістичну "Найкращу партію". Принаймні, така в неї була назва. У своїй програмі партія одразу ж попереджала, що буде порушувати кожну свою передвиборчу обіцянку.

Коли партія вийшла на рівень 10% підтримки, конкуренти почали "мочити" Ґнарра. Мовляв, він не розуміється на економіці. Одного разу його спитали, що робити з недобудованим аеропортом, а він відповів: "Не знаю". Але люди оцінили цю щирість і згодом його партія вже мала близько 20% підтримки.

Потім був опублікований вірусний відеоролик "Найкращої партії" під мелодію "Simply the Best" Тіни Тернер, і рейтинги партії зросли ще більше.

Ось так, без жодного політичного досвіду, комік Ґнарр переміг у своїй дебютній кампанії. Його партія отримала близько 34% голосів.

Завдяки підтримці партнерів по коаліції, соціал-демократів, комік не розчарував і не підвів своїх виборців. За час його правління туризм зріс на 20%, були внесені зміни в законодавство про паркування, побудовані велодоріжки, проведені реформи в енергетиці та освіті, реструктуризація фінансів, впроваджені програми підтримки мистецтва.

Реклама:
4) Словенський екс-комік Мар'ян Шарец – прем'єр-міністр Словенії з 2018 року.

Він довго працював на національному телебаченні, де виступав у жанрі політичної сатири і висміював тодішніх керівників країни, пародіювавши їхні голоси. Також у нього був фірмовий образ буркотливого мешканця словенської провінції.

Згодом він пішов у політику – у 2010 році Шарец несподівано здобув перемогу у другому турі виборів мера 12-тисячного міста Камнік, після другого місця у першому турі. А у 2014-му році він був переобраний на посаду мера, здобувши переконливу перемогу в першому турі: майже 64% голосів.

За час його правління у місті відкрились школа, басейн і кардіологічний центр, а також були відремонтовані залізнична станція та стадіон.

Амбіції зросли, і у 2017 році він вже брав участь у президентських виборах. Обіцяв забезпечення кібербезпеки, боротьбу з корупцією, розширення доступу до освіти та медицини. В результаті він отримав дуже гідний результат – вийшов до другого туру і набрав цілих 47% голосів.

На дострокових парламентських виборах 2018 року його іменна партія "Список Мар'яна Шареца" посіла друге місце з більш ніж 12% голосів. А він очолив коаліційний уряд.

5) Італійський екс-комік Беппе Грілло – у 2009 році заснував протестний рух "П'ять зірок".

У 2013 році його партія посіла третє місце на виборах до Палати депутатів з більш ніж 25% голосів підтримки. А на виборах 2018 року його партія посіла вже перше місце і набрала ще більше голосів – близько 32% до Палати депутатів і 32% до Сенату.

Що цікаво, в наприкінці 1990-х і на початку 2000-х Грілло виступав на комерційному телеканалі з новорічними зверненнями до народу одразу після відповідних звернень президентів. В цьому плані Зеленський переплюнув свого колегу, виступивши із новорічним зверненням замість звернення президента, яке показали згодом.

У 2007 році Грілло організував так званий "День V". V означало vaffanculo, що політкоректно перекладається як "йти до сраки". Очевидно, співпадіння – саме цей вираз "ідіть у сраку" промовив Зеленський у своєму відеозверненні в якості реакції на те, що народний депутат Барна послав на три букви одного з журналістів.

Грілло дуже популярний в Інтернеті – більше 2 млн підписників у Facebook і більше 2 млн підписників у Twitter. Також у нього є власний сайт-блог.

Середній вік виборців політичної сили Грілла – близько 30 років. Якщо примірити цей віковий електорат на Україну, то він, як правило, не ходить на вибори. Але не ходить, бо жодної мотивації піднімати дупу з дивану та йти голосувати за "старі обличчя" і "стару еліту" немає.

А ось пропозиція у вигляді яскравих позасистемних кандидатів може мобілізувати молодь йти на вибори, як показує досвід того ж Грілла.

Які висновки можна зробити з цих п'яти історій:

  • коміки часто виглядають "своїми" для виборців на фоні старих і корумпованих еліт, від яких втомлюється суспільство, і яким суспільство хоче помститися;
  • коміки проводять або класичні передвиборчі кампанії, як правило, з антикорупційною риторикою, або нестандартні та абсурдні кампанії, які перетворюють перегони на комедійне шоу;
  • люди готові заплющувати очі на деякі прогалини у знаннях коміка в обмін на позитивні якості, наприклад, щирість і некорумпованість;
  • незрозумілі наслідки, коли під час виборчої кампанії будуть змагатись два і більше коміків, адже таких прецедентів не було - це вперше може відбутися саме в українських реаліях: для нейтралізації Зеленського конкуренти можуть активізувати технічного кандидата-коміка, що перетворить виборчі змагання на "постпопулістський" фарс.

Олексій Мінаков, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чому реформа держуправління є необхідною для успішної євроінтеграції України

Найпоширеніші міти про митницю та їх спростування

Наступного року будуть вибори

Реванш Кремля в Грузії – помилĸи, яĸі не варто повторювати Уĸраїні

За крок від прірви. Позитивна допінг-проба Мудрика: які наслідки варто враховувати вже зараз

Пияцтво і наркотики — це рак армії. Ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут