Помісна церква і психічне здоров'я української політичної нації
Наше суспільство перебуває на стадії формування унікальної ідентичності українців.
Насправді це порядок денний кінця XIX - початку XX сторіччя, коли в результаті розпаду імперій в Європі з'явилися національні держави.
Після жовтневого перевороту 1917 року, за часів УНР, Україна не встигла його повністю вирішити у зв'язку з поверненням вже до нової Радянської імперії, у складі якої перебувала до 1991 року.
22 роки незалежності без видимих загроз та викликів приспали прагнення українців до повноти самоідентифікації та самовизначення. Це питання знов постало гостро лише під час воєнного конфлікту, який загрожував не тільки існуванню Української держави, а й майбутньому української нації.
Від самого початку історії людства всі політичні та соціальні установи були засновані на релігійних віруваннях та традиціях.
Мета будь-якої релігії - вплив на душевний стан та використання його для володіння суспільною думкою. Релігійні епохи, що моментально змінювали народи, відійшли у минуле, але пам'ять про те, як ці народи здійснювали неймовірні перетворення, не дають спокою сучасним політикам.
Попри відділення церкви від держави третина громадян України вважають себе православними. Самостійна канонічна церква є елементом державотворення і центром духовного впливу на душевний стан громадян. Навіть атеїсти та вірні інших конфесій обговорюють церковне питання в Україні.
З наукової точки зору, народні маси потребують релігії тому, що всі вірування - політичні, божественні і соціальні - приймаються суспільством, коли вони обгорнуті в релігійну форму та не припускають жодних заперечень. Як нова народжена релігійна догма. Недарма ця риторика є стрижнем виборчої кампанії одного з кандидатів.
Звичайно, останні 5 років ситуація в Україні змінювалася дуже стрімко. Усі зовнішні події – військовий конфлікт, падіння економіки, суспільні розколи на національному та культурному ґрунті, соціальна криза, - породжують у людині й внутрішній хаос.
А це виливається у сильну психологічну проблему дефіциту відчуття приналежності до соціальних груп та українського суспільства загалом. Тобто зачіпає питання української ідентичності.
Існують два фундаментальні страхи людини. Це страх смерті і страх бути неприйнятим соціальною групою або вигнаним з неї.
Відчуття ж приналежності до соціальної групи формує добробут людини та її здоров'я. Дати людині віру - означає у десять разів збільшити її силу. Недарма у Євангелії сказано: віра може зрушити гори (Мк. 11:22-24).
Нещодавні соціологічні дослідження компанії "Seetarget" виявили поступове зростання самоусвідомленості й формування позиції: "Я – українець", "Ми – українці".
Особливо позитивно на українське суспільство у цьому плані може вплинути створення помісної православної церкви.
Гюстав Лебон писав, що разом з новою релігійною ідеєю народжується нова цивілізація. Дійсно, це цивілізаційний вибір від самоізоляції у церкві Російської імперії на користь Вселенського православного простору. Це повернення до простору, що свого часу панував у Києві за гетьмана Мазепи, митрополита Петра Могили та інших славетних українців.
Але радянські міфи дуже суттєво впливають на релігійну свідомість і сьогодні.
Суспільство сперечається про "канонічність", дату Різдва та інші зовнішні атрибути церковного життя, нав'язані радянською та російською пропагандою.
Тому цікаво у цьому контексті згадати, що у 1998 році Патріарх Константинопольський видав томос про надання автокефалії Православній церкві Чеських земель та Словаччини.
До речі, РПЦ в особі Патріарха Московського Алексія намагалася теж надати цій Церкві, що була до цього часу Екзархатом Московської Патріархії, автокефалію з метою зберегти за собою вплив на духовне життя. За рік по тому соціологічне опитування представників релігійного прошарку цих держав показало зростання усвідомлення національної ідентичності.
Приклади створення інших помісних церков за останні роки дають нам надію на завершення формування української політичної нації. Тобто, створення єдиної української помісної церкви породить механізм впливу на всі соціальні групи без винятку. А відтак кожен почуватиметься приналежним до великої спільноти, що зветься українським народом.
Спартак Суббота, для УП
