Реторсії проти агресора: Хто і що змусить РФ дбати про права військовополонених

Очевидно, що 25 листопада 2018-го стане точкою відліку у війні з Росією. Саме в цей день держава-агресор відкрито застосувала силу.

Росіяни взяли в полон 24 військовослужбовців та заволоділи трьома військовими судами ВМС Збройних Сил України.

Безумовно, Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949-го року , про яку активно заговорили "державні чиновники найвищого рангу", може застосовуватися до збройного конфлікту, що ведеться між Україно та РФ з 2014 року.

Вона нарешті отримала правове підтвердження в Керченській протоці.

Водночас застосування положень Женевської конвенції покладає не тільки на агресора, а й передусім на саму Україну певні чіткі зобов'язання, від виконання яких залежить реалізація цих положень.

Безперечно, питання створення прозорого правового механізму розшуку та обміну полоненими постало ще у 2014-му році.

Наразі це питання перебуває у віданні СБУ та особисто Віктора Медведчука й реалізується не прозоро та кулуарно.

Проте Україна так і не створила Агентства у справах військовополонених та Довідкового бюро у справах військовополонених, які за логікою Конвенції і мали б опікуватися питаннями розміщення, утримання, репатріації, інтернування військовополонених.

Водночас неабияку роль у питанні реалізації положень Конвенції відіграє пошук нейтральної країни, яка стала б посередником між Україною та державою-агресором саме в питаннях звільнення військовополонених.

Нагадаю, що згідно зі статтею 25 Женевської конвенції, "військовополонених розміщують в умовах, настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій самій місцевості військ держави, що тримає в полоні…"

Військовополоненого, який очікує суд, як правило, "не тримають під вартою" (стаття 103 Конвенції).

"Військовополоненого судить лише військовий суд, якщо чинне законодавство держави, що тримає в полоні, не містить чітко викладеного дозволу цивільним судам судити особу зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні, за такий самий злочин, що, як стверджується, був скоєний військовополоненим" (стаття 84 Конвенції).

Тобто, мова йде і про те, що Україна має створити належні, згідно з Женевською конвенцією, умови утримання військовополонених Збройних Сил РФ та інших осіб, які підпадають під дію статті 4 Конвенції та знаходяться під владою України.

Україна та самі військовополонені мають розуміти, що згідно зі статтею 118 Конвенції єдиною безумовною підставою їхнього звільнення є закінчення бойових дій.

До цього часу "…сторони конфлікту зобов'язані… відправляти на батьківщину тяжко хворих і тяжко поранених військовополонених" та "укладати угоди з метою репатріації або інтернування у нейтральній країні здорових військовополонених…"

Андрій Мамалига, правозахисник, адвокат, спеціально для УП