Тарифи на знаменах політики
Тема вартості комунальних послуг у Києві вкотре стала ареною для популістично налаштованих організацій та політичних сил.
Сьогодні комунальна система обслуговування житлових будинків змушена знову відстоювати своє право працювати в умовах економічно обґрунтованих цін, аби розвивати якість послуг для споживачів та не потонути у боргах.
20 грудня місто отримало повідомлення: адміністративний суд відхилив апеляційну заяву щодо оскарження рішення Окружного суду міста Києва про незаконність розпорядження КМДА від 6 червня 2017 року.
Цим розпорядженням затверджені тарифи на прибирання будинків і прибудинкових територій. Тобто ціни комунальних житлових організацій, за якими здійснюється обслуговування для 8,5 тисяч будинків Києва.
Відзначу, що йдеться, насправді, не про тарифи і ціни, а про цинічний популізм. І дуже прикро, що сьогодні життєдіяльність Києва, питання стабільного надання послуг для майже двох мільйонів киян, робота кількох тисяч працівників – двірників, слюсарів, майстрів - стає розмінною монетою в політичних змаганнях.
Поясню, чому я так стверджую. По-перше, зазначений тариф – це об'єктивна і реальна вартість послуг комунальних житлових організацій. Вона включає 16 видів робіт, в тому числі обслуговування будинкових мереж, протиаварійні роботи, освітлення, електрифікацію ліфтів тощо.
По-друге, ціна є однією з найнижчих у місті Києві – 5-7 гривень за квадратний метр в середньому. Вона суттєво нижча, ніж ціна, наприклад, у більшості приватних ЖЕКів.
Більше того, ми фіксуємо десятки випадків зловживань з боку приватних ЖЕКів, які мають тариф 15-20 гривень за квадратний метр, і на роботу яких скаржаться люди. Але предметом вищезазначеного позову чомусь стали виключно підприємства, що належать до сфери діяльності міської влади.
По-третє, відповідно до чинного законодавства таке поняття як тариф припинило існувати з 10 червня цього року. Обслуговування здійснюється за договірними цінами підприємств, що має покривати фактичні затрати, аби не працювати в збиток. Тобто судове рішення стосується поняття тарифу, яке, по суті, перестало існувати. В такому разі виникає запитання: щодо чого ж таки судилися?
Ініціатори судового позову не намагалися розібратися в економіці, отримати детальну інформацію про те, куди йдуть кошти, як вони розподіляються, які реальні витрати підприємства. Хоча екс-міністра ЖКГ, який "бореться" з тарифами, це повинно було цікавити передусім, як людину яка знає роботу сфери зсередини.
Це свідчить тільки про те, що судовий позов переслідує виключно політичні цілі, а не захист інтересів споживачів або викриття нібито зловживань.
Як і в будь-якій сфері, в системі комунального обслуговування є проблеми, зауваження. Є ЖЕД, що працюють краще, є гірші. Але сьогодні ця система працює стабільно, надає послуги за помірну ціну і реагує, з допомогою міста, на скарги споживачів.
І руйнувати цю систему, заводити підприємства в боргову яму заради ілюстрації ефектних передвиборних обіцянок, оперуючи популістськими лозунгами - як мінімум нечесно по відношенню до киян. А по суті – це відверта маніпуляція.
PS: зазначене рішення суду не є остаточним, і на нього подаватиметься касаційна скарга.
Петро Пантелеєв, для УП
