Чому без потужного середнього класу Україна приречена на провал

Нещодавно Світовий банк опублікував результати міжнародного рейтингу щодо легкості ведення бізнесу Doing Business-2019.

Україна цього року отримала 71 місце серед 190 країн світу, піднявшись на п’ять позицій у порівнянні з минулим роком.

Звісно, можна говорити про перемогу та пишатися покращенням законодавства, дозвільної системи та роботи регуляторів зі створення належних умов для підприємців.

Адже ще 5-6 років тому за цим світовим рейтингом ми майже безнадійно плелися у хвості цивілізації на 152-137 місцях.

Але з іншого боку позиції у згаданому рейтингу наших сусідів (Польща – 33 місце, Угорщина – 53, Словаччина – 42, Румунія – 52, Молдова – 47, Туреччина – 43 і навіть далека від реформ і демократії Білорусь – 37 місце), як мінімум, наштовхують на серйозні роздуми та далеко тривожні висновки.

Чому?

На мою думку, кожна влада в Україні об’єктивно чи суб’єктивно так чи інакше зважає лише на інтереси двох основних цільових груп. І це мов зачароване коло.

Першу групу становлять малозабезпечені та соціально незахищені громадяни. Найбільша кількість виборців. Їх десь дві третини, які живуть бідно. І ця бідність – наслідок безвідповідальної політики, починаючи з 1991 року, коли не було проведено жодної системної ринкової реформи.

Тому не дивно, що ця найчисельніша незаможна частина суспільства дає політичний запит на постійний популізм – підвищення пенсій і соціальних виплат без огляду на реальний стан економіки, впровадження всіляких пільг тощо.

Інша група дуже нечисленна, можливо, сотня сімей – представники великого бізнесу, які часто зрощені з державною чи регіональною владою. Здебільшого посідають монопольне становище в цілих галузях. Вони створюють собі в державі ті чи інші преференції для бізнесу – субвенції, дотації та компенсації з бюджету, спеціальні кредитні лінії банків тощо.

Вони формують позиції фракцій і політичних сил, щоб мати своїх представників в усіх органах усіх гілок влади, а відтак забезпечувати державні рішення та суспільну позицію у власних інтересах, часто за рахунок тіньових схем, отримувати надприбутки, а крихти зі свого столу іноді кидати першій групі. Зазвичай, перед виборами.

Така економічна модель сьогодні суттєво загрожує майбутньому країни. Стара пострадянська економіка в умовах нової реальності тане на очах. І ми всі – свідки цього процесу.

Ми все більше живемо на зовнішні запозичення. Бо з бюджетом усе більші й більші проблеми. Ми запозичуємо за кордоном під усе вищі відсотки. Все це – нові й нові боргові зобов’язання, які лягають не лише на наші плечі, а й на плечі прийдешніх поколінь – наших дітей і навіть онуків.

Який вихід?

Насправді стабільне наповнення державної скарбниці і в нас, і в наших географічних сусідів забезпечує саме "золота середина" – національний виробник товарів та послуг.

А це малий та середній бізнес, люди середнього достатку. Висококваліфіковані працівники та креативний клас, який працює в офісах, банках, на підприємствах різних форм власності.

Завдяки своїй освіті, активності та досвіду він сам створює додаткову вартість і забезпечує свої родини та відраховує сталі податки до бюджету й внески до соціальних і пенсійних фондів.

Ось тільки в наших сусідів у демографічній структурі населення частка такого середнього класу становить 50%+, у нас же заледве 15-25% і має сталу тенденцію до свого скорочення.

Тому сьогодні завдання номер один – врятувати український середній клас і створити базу для його розширення. Бо це якраз та курка, яка несе золоті яйця. Щоправда, складається враження, що її хочуть пустити на борщ, аби раз добре наїстися й погуляти. А потім будь, що буде.

Якщо раніше середній клас і так розвивався всупереч, а не завдяки державній політиці, якщо він змушений був виживати в печерних умовах постійних перевірок і поборів, то наразі саме ця категорія суспільства має платити за все.

Тарифи на енергоносії і комунальні послуги суттєво зросли, кількість і вартість субсидій підскочила, а ти плати і тарифи, і за субсидії бідним. А ще викручуйся в умовах жорсткої конкуренції через здорожчання собівартості своєї продукції або послуг.

Плати податки, плати драконівські штрафи за неналежне працевлаштування найманих робітників, плати правоохоронцям за можливість працювати.

Плати, плати, плати…

Під тиском такого рекету є лише два виходи – перейти в тінь на сірі схеми і платити в кишеню правоохоронним і наглядовим органам, бути в них на гачку.

Або їхати геть з країни – адже в сусідніх Польщі, Угорщині, Румунії, Чехії, країнах Балтії пропонують одразу весь пакет послуг – швидку реєстрацію бізнесу й навіть стартові кредити для нього.

Головна умова – приїдь, зареєструйся, створи робочі місця і стань їхнім податковим резидентом. Навіть мову країни перебування можна вивчити трохи згодом, у процесі свого становлення. А там дивись, і громадянство дадуть.

Так ми втрачаємо найдорожче – людей, які можуть створювати національний продукт.

Звісно, напередодні виборів, коли більшість суспільства сидить на субсидіях, такі теми є не надто популярними. Але якщо не створити умов для середнього класу сьогодні, то вже скоро виборів може й не бути.

Та я все ж вірю в оптимістичний сценарій, у те, що здоровий глузд переможе. Так, наступний рік – рік виборів – буде найважчим для малого і середнього бізнесу, для креативного класу.

Втім, українці вже не раз демонстрували свою здатність давати гідні відповіді на дуже складні виклики. У тому числі, і в дуже несподіваний спосіб.

Загалом, країні необхідні гарантоване справедливим судом виконання закону, цивілізовані правила на майбутніх ринках енергоносіїв і комунальних послуг, сприятлива регуляторна та прозора податкова системи.

Не точкові зміни, а цілісні, нові, цивілізовані правила і норми, які буде виконувати набагато легше та дешевше, ніж перейти в тінь і на сірі схеми.

Усі відповідні законопроекти вже розроблені і чекають на своє ухвалення. Знаю це не зі слів, а як безпосередній учасник і ініціатор цього процесу.

Потрібна лише політична воля.

Оксана Продан, народний депутат, голова Всеукраїнського об’єднання малого та середнього бізнесу "Фортеця"

Спеціально для УП