Силою не будеш милою, або Чи правильно ухвалили закон про мову
4 жовтня Верховна Рада проголосувала за основу законопроект 5670-д "Про забезпечення функціонування української мови як державної", підписи під яким поставили більше 70 народних обранців.
Отже, саме цей документ у найближчому майбутньому має всі шанси бути прийнятим у другому читанні та замінити раніше скасований Конституційним судом скандальний закон "Колесніченка-Ківалова", закривши утворену законодавчу дірку.
Варто зазначити, що на голосування були поставлені одразу 4 мовні ініціативи авторства різних депутатів.
Законопроект №5556 "Про мови в Україні", №5669 "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні", №5670 "Про державну мову" та №5670-д "Про забезпечення функціонування української мови як державної", який підготували за ініціативою Комітету з питань культури та духовності як такий, що мав об’єднати в собі найкраще з уже існуючих на той момент трьох.
Загалом мовні законопроекти можна розділити на два умовні табори: перші два пропонують разом з питаннями української мови паралельно врегулювати також питання мов нацменшин.
Натомість до другого табору належать ініціативи щодо визначення статусу виключно державної української мови.
У всій цій ситуації, що склалася в процесі підготовки законодавчих ініціатив та самого голосування під куполом, можна виділити не мало цікавих моментів. Серед них:
– багатоманітність законопроектів на мовну тематику (чотири, які розглядалися парламентарями в четвер, та ще один – п’ятий, №8550, що наразі перебуває на стадії розгляду в комітетах).
Така законотворча активність свідчить про дійсно надзвичайну важливість вирішення мовного питання, до якого хочуть долучитися всі;
– другий виходить з першого: багаторазові спроби проголосувати за різні ініціативи, що супроводжувалися палкими дискусіями, викриками із зали та компромісами.
А це вже мимоволі примушує замислитися про намагання різних політичних сил максимально використати мовне питання напередодні виборів.
Але найцікавіше навіть не це. Варто зазначити, що всі до одного голосовані законопроекти чітко посилюють роль української мови в країні.
І цей факт можна виділити як дійсно історичний момент, адже така позиційна єдність однозначно демонструє докорінні зміни як всередині українських політичних еліт, що до сьогодні використовували мовне питання для маніпуляцій та розколу напередодні виборів, так і в самому суспільстві, для якого питання мови вперше з часів незалежності стало не роз’єднавчим, а навпаки – консолідуючим фактором.
Найпромовистіший доказ цього – реальність, у якій скептично прийняте квотування української мови на радіо і ТВ показало, що "не такий страшний чорт, як його малюють" – запроваджені квоти навіть перевиконуються, з’являється новий український пісенний і телевізійний продукт, а канали і радіо, що його демонструють, нарощують свої рейтинги.
Довідково:
Закон "Про засади державної мовної політики", авторами якого були народні депутати від Партії регіонів Сергій Ківалов та Вадим Колесніченко, Рада ухвалила в липні 2012 року.
Документ встановлює, що державною мовою є українська мова, але істотно розширює використання регіональних мов (фактично, передбачає можливість офіційної двомовності), якщо кількість носіїв цих мов у регіоні не менше 10% від населення, а в окремих випадках й менше 10%.
У 2014 році парламент проголосував за скасування цього закону, проте виконувач обов'язків президента Олександр Турчинов відмовився підписувати це рішення.
У лютому 2015 року Конституційний суд відкрив провадження за конституційним поданням 57 народних депутатів щодо конституційності цього закону.
А 28 лютого 2018 року дійшов висновку, що порушення конституційної процедури розгляду та ухвалення проекту закону №9073 на вечірньому пленарному засіданні ВР 3 липня 2012 року мали системний характер та істотно вплинули на остаточний результат ухвалення закону.
Відповідно – закон було визнаним неконституційним та скасовано.
Як зазначається в пояснювальній записці до проголосованого законопроекту, "Відсутність законодавства, що забезпечує функціонування та захист української мови як державної, є загрозою для прав і свобод людини в Україні, для національної безпеки та територіальної цілісності держави".
Отже, як сподіваються автори-законотворці, ця ініціатива покликана ситуацію виправити шляхом захисту права громадян на використання української мови у всіх сферах суспільного життя, отримання інформації та послуг державною мовою, підтримання її на законодавчому рівні.
Ну а якщо більш прозаїчно та коротко, передбачається, що майбутній закон регулюватиме застосування української в усіх сферах суспільного життя на всій території України, у тому числі використання мови в державних органах, у культурній та освітній сферах, на телебаченні та радіо, у рекламі, друкованих ЗМІ, книговидавництві тощо.
За порушення закону передбачається реальне покарання у вигляді штрафів від 200 до 600 неоподатковуваних мінімумів у залежності від того, яке саме порушення.
А задля ефективного контролю виконання закону вводяться такі інституції, як Нацкомісія зі стандартів української мови, а також Уповноважений із захисту української мови.
Цікаво, що положення законопроекту стосовно мови освіти узгоджуються з нещодавно прийнятим відповідним законом. Така ж ситуація з положеннями законопроекту щодо мови на радіо і телебаченні, де нещодавно дуже успішно було запроваджено квотування української мови.
Зазвичай у будь-якій ситуації знаходяться речі, які заслуговують на відверту критику, але в цьому випадку найстрашніші побоювання легко розвіяти:
– законопроект жодним чином не порушує права національних меншин, адже спрямований виключно на захист української мови як державної. При цьому автори законопроекту зазначали, що мовні права нацменшин повинні буди предметом регулювання інших законів;
– дія законопроекту 5670-д не поширюється на мову приватного спілкування та релігійних обрядів. Тому критика щодо якогось "насильницького примушення" людей розмовляти українською невиправдана;
– справедливо розкритикована норма законопроекту про введення інституту так званих мовних інспекторів як репресивного інституту виключена з документу під стенограму;
– ну і нарешті – дехто говорить, що законопроект занадто "жорсткий", мовляв, санкційний елемент потрібно послабити.
Але ж документ проголосовано тільки в першому читанні. І в процесі підготовки його до другого читання є всі підстави вважати, що він стане більш м’яким та компромісним.
Як стверджує політична наука, саме мова – це основна ознака нації, те, що вирізняє її з-поміж інших у глобалізованому світі, невід’ємний елемент її ідентичності та передумова для консолідації.
Зараз Україна остаточно зробила як власний цивілізаційно-інтеграційний вибір, так і серйозно зайнялася питанням своєї ідентичності; поряд зі збройною відсіччю окупанту активізувала боротьбу за державність та своїх громадян і на культурному фронті.
Нарешті ми бачимо те, що було відсутнім впродовж усього періоду незалежності, – чітку і послідовну культурну політику, зокрема її мовний аспект.
Як би дивно це не звучало, проте для "щасливої розв’язки" мовного питання близькість виборів вперше в житті незалежної України може зіграти позитивну роль, адже українське суспільство за останні кілька років кардинально змінилося, змінилася наша свідомість, а російська гібридна агресія зняла з очей пелену багатьом, хто питання мови та культури до цих під машинально зараховував до розряду другорядних.
Тому аби бути, так би мовити, "на гребені" суспільно-політичних тенденцій, які наразі мають дуже яскравий український відтінок, чинні політики, які хочуть залишитися такими ж на наступні 5 років, мусять з цими тенденціями рахуватися в будь-якому випадку.
Тож можна з великою долею впевненості прогнозувати, що законопроект у другому читанні таки підтримають, а сам він стане на сторожі українства у світі та розвитку української національності та державності.
Олег Петровець, спеціально для УП
