Маленька битва за велику Адвокатуру, або Чому я підтримую законопроект 9055

Очевидно, що Адвокатура України як недержавний інститут, що забезпечує функцію держави в частині здійснення справедливого правосуддя, перебуває на титанічному зламі інтересів держави та громадянина.

В авторитарній державі інтереси громадянина повністю підпорядковані інтересам держави. У правовій державі, де діє принцип верховенства права, інтереси держави є похідними від інтересів, прав та свобод громадянина.

Режим Януковича дуже швидко, ніби по кальці, всього за кілька місяців зміг змінити концепцію судової влади в Україні. Уже в 2010 році було створено вищі спеціалізовані суди. Вся вертикаль від дільничого міліціонера до голови спецсуду потрапила під тотальний контроль адміністрації Януковича.

Непідконтрольними в 2011 році залишилися Верховний суд України, який, щоправда, було позбавлено частини повноважень, та Адвокатура України, яка залишилася надважливою ланкою в системі захисту прав людини в Україні.

На відміну від Верховного суду, Адвокатуру позбавити повноважень не вдавалося. Тож адміністрація Януковича під приводом захисту прав самих адвокатів почала "реформу" адвокатури.

На той момент Адвокатура України була "добровільним професійним громадським об’єднанням", формування та організаційне забезпечення якого покладалося на органи місцевого самоврядування та обласні ради. Апеляційною інстанцією стала Вища кваліфікаційна комісія адвокатури. Тоді навіть діяла система безоплатної правової допомоги.

Очевидно, що в ті часи система Адвокатури перебувала в перехідному стані від "совкових" юридичних консультацій до сучасних потужних адвокатських об`єднань, які в кінці 90-х та на початку 2000-х років з’явилися у великій кількості.

Якщо одна "бізнес"-частина юридичного ринку повністю залежала від олігархів та бізнесу, то інша – " кримінальні адвокати" – все більше і більше ставали на заваді свавіллю та катуванням у відділках міліції та судах.

Саме з метою отримати контроль над новими, незалежними та самостійними правниками-адвокатами у 2012 році ухвалили новий закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Він ішов в одному пакеті з процесуальним законодавством, яким фактично вводилася "адвокатська монополія", а всі адвокати одночасно ставали членами однієї "асоціації".

Насправді "асоціація" по суті була "корпорацією", адже делегування повноважень органів адвокатського самоврядування здійснювалося зверху донизу. Фінансове забезпечення "корпорації" при цьому покладалося на самих адвокатів.

17 листопада 2012 року президент Спілки адвокатів України Лідія Ізовітова, не допустивши на установчий з’їзд більшість делегатів до приміщення готелю "Русь", проголосила себе головою Національної асоціації адвокатів України.

Це саме та Спілка адвокатів України, яку заснував Віктор Медведчук.

Зрозумівши, що попали в халепу, значна частина адвокатів уже навесні 2014 року добилися від Ізовітової проведення позачергового звітно-виборчого з’їзду Адвокатури, який зрештою в травні 2014 році відбувся в Одесі.

Та не сталося, як гадалося: Лідія Павлівна, використовуючи весь свій талант досвідченої апаратниці, змогла залишитися на посаді.

Саме з цього моменту Ізовітова почала масштабні "чистки" на місцях. У хід пішло все – підкуп, шантаж та погрози. Так, один з опонентів Ізовітової в 2014 році Петро Рябенко, отримавши з подачі Ізовітової звання "Заслуженого юриста України", організував та провів фейкову конференцію адвокатів міста Києва в жовтні 2016 року, на якій проголосив себе головою Ради адвокатів міста Києва. Так само було проголошено новий склад Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Києва.

Саме таким чином було створено паралельні органи адвокатського самоврядування і в інших областях України.

Наслідком такого свавілля в адвокатурі стало "легітимне" переобрання Лідії Ізовітової на новий п’ятирічний термін на посаді голови НААУ.

"Лебединою піснею" голови НААУ Лідії Ізовітової стало подання на Кваліфкомісію про позбавлення 45 київських адвокатів права зайняття адвокатською діяльністю.

Такий стан речей, очевидно, не міг влаштовувати постмайданівську владу, яка під тиском та з участю "опозиційних " адвокатів та експертів Ради Європи почала розробляти концептуально іншу модель адвокатури.

Заради справедливості слід сказати, що свої зауваження до законопроекту могла подати і сама Лідія Ізовітова. Проте вона зайняла тактику вичікування, поки президент не вніс законопроект №9055.

Очевидно, що цей документ – не бездоганний, адже фактично звужує список осіб, що мають намір стати адвокатами, та продовжує реалізацію концепції "адвокатської монополії", нав’язаної за часів Януковича.

Разом з тим, законопроект 9055 руйнує авторитарно-централізовану систему органів адвокатського самоврядування, надаючи більше повноважень регіональним палатам.

Тепер саме адвокати на місцях, без згоди керівництва НААУ, зможуть вирішувати всі питання адвокатського самоврядування та самофінансування.

Не можу погодитися зі скептиками, які вважають, що Адвокатура – це інститут, здатний до самовдосконалення, самоочищення та самоорганізації.

Ні, колеги. Подальше перебування Адвокатури в авторитарній системі координат остаточно її зруйнує та дискредитує. Лише #9055 закладе підвалини для створення Самостійної Незалежної Адвокатури України.

Андрій Мамалига, спеціально для УП