Мета Кремля – не Крим і не Донбас. А вся Україна як велика "сіра зона"
24 жовтня на Львівському безпековому форумі разом з міжнародними експертами й українськими колегами шукали відповідь на питання, як попередити утворення у світі нових "сірих зон".
Обговорення відбувалося в контексті проблематики територій України, окупованих Росією.
Підхід у цілому логічний, але, на мій погляд, звуження тематики "сірих зон" переважно до теми Криму і Донбасу наразі є не зовсім виправданим.
У науковій літературі існує цілий спектр дефініцій такого явища, як "сіра зона". Більшість зводиться до тези, що "сіра зона" – це простір невизначеності.
Реальність у тому, що Україна понад 20 років своєї Незалежності фактично була простором невизначеності. Декларувався рух на Захід, але в той же час в основному перетравлювався радянський спадок.
Україна залишалася пострадянським утворенням. Революційний імпульс першого Майдану було нівельовано реакцією часів правління Віктора Януковича.
Після другого Майдану баланс, нарешті, змінився. Країна визначилася з вектором, розпочався рух.
Проте одночасно загострився цивілізаційний конфлікт з Росією. Суть якого в тому, що Росія прагне залишити Україну в своїй орбіті, і для Кремля цілком прийнятний статус України як великої "сірої зони".
Мета Кремля – не Крим і не Донбас. А вся Україна. Тому слід правильно розставити акценти.
У наступні два-три роки головний виклик – це боротьба за остаточний вихід нашої держави зі статусу країни-"сірої зони", захист свого цивілізаційного вибору.
Наші опоненти всіма способами намагаються цього не допустити.
По-перше, не приховують бажання "повернути" Донбас, але на умовах Росії і з російським правом вето на будь-які значущі процеси.
У нас ця модель відома як аналог Боснії і Герцеговини. Коли формально країна єдина, а по факту там у принципі не може бути ніякого руху. І цим утворенням надзвичайно легко маніпулювати.
По-друге, готують політичний реванш сил, яким комфортно бути російською периферією. На кінець – готують ескалацію військового конфлікту, повномасштабне вторгнення.
Тому найголовніше зараз – щоб Україна встояла і не звернула з обраного шляху європейської та євроатлантичної інтеграції, а також продовжувала реформи.
Якщо цього не відбудеться, питання про Донбас і Крим будуть взагалі неактуальними. Це не ми їх повернемо, це "вони" нас знов повернуть.
Стратегічним завданням у цьому контексті є трансформація держави і суспільства в такий спосіб, щоб повернення до російського проекту було неможливим.
Це означає повне перетворення існуючого державного організму, щоб у центрі уваги нарешті опинилося найважливіше – людина та її інтереси.
За таких умов жодна Москва, яка звикла ставитись до своїх людей як до витратного матеріалу, з нами нічого не вдіє.
Тактичним завданням, щоб у нас у принципі була можливість втілювати зазначену вище стратегію, є модернізація сектору безпеки й оборони. Щоб потенційні втрати від прямої агресії були неприйнятними для Кремля.
Для цього нам потрібна:
– сучасна професійна армія, збудована на контрактній основі, добре підготовлена й оснащена;
– масовий резерв, який може швидко наростити військову міць на порядок;
– ефективна система територіальної оборони, щоб під окупантами горіла земля ще до того, як вони зустрінуться з українською армією;
– нарощування потенціалу для відповіді на території агресора.
Це очевидні речі.
Проте Україною досі керують особи, які досягли успіху – заробили гроші, отримали посади – саме завдяки отому "простору невизначеності".
Вони в ньому сформувалися. Тому складно очікувати від них системних дій з перезаснування держави.
Доведеться це робити без них.
Роман Безсмертний, спеціально для УП