Що та коли треба змінювати в Основному Законі
Зміни заради змін. Або зміни заради політичного рейтингу. Сьогодні ажіотаж навколо можливих і пропонованих змін до Основного Закону просто зашкалює.
Очевидно, наближення виборів – і президентських, і парламентських – є однією з основних причин, чому здійнявся шум навколо теми змін до Конституції.
Передвиборні перегони, які вже фактично стартували, особливо якщо зважити на кількість політичної реклами на телебаченні та білбордах, розбурхали конституційну тему не на жарт.
У парламенті зареєстровано аж десять проектів, що передбачають внесення змін до Конституції України – від президентського з прицілом на НАТО і ЄС до "земельного" з курсом на сталий розвиток села на основі фермерських господарств від "радикалів".
Бачимо й відвертий моветон – ініціативу про "перезаснування держави" та, відповідно, ухвалення "нової Конституції".
Наскільки нагальними просто зараз є такі ініціативи?
Скажу таке. Змінювати Конституцію в час війни не просто не варто, це ще й небезпечно.
Наука конституційного права закликає такого не робити. Чому? Тому що війна – це тиск на країну. А приймати надважливі рішення під тиском – нерозважливо. Це банально може загрожувати втратою державності.
Дійсно, офіційно в нас зараз триває операція об’єднаних сил (раніше – АТО). Але ж суті це не змінює. На Сході тривають воєнні дії. А тому низку маніпуляцій з Конституцією слід відкласти на пізніше. Переконаний у цьому.
Конституція, з погляду юриспруденції, має бути найстабільнішим документом, і крутити ним, як циган сонцем, у час війни та перед виборами не варто й не чесно.
Візьмімо, наприклад, Конституцію США. Вона складається з преамбули, 7 статей і 27 поправок, які не потрапили в основний текст документа.
Дійсно, із часу ратифікації Основний Закон американців відчутно змінився. Але ж зауважте, що це найстаріша федеральна Конституція. Її ухвалили ще 1787 року.
Переважно поправки до Конституції США стосувалися прав громадян, роботи органів державної влади та розвитку виборчого права. Наприклад, 13-та поправка заборонила рабство, а 14-та – дозволила жінкам голосувати. Розумієте, про що мова.
Водночас було і безліч поправок, які не знайшли підтримки в палатах Конгресу. Навіть про рівність чоловіків і жінок.
До чого я веду?
Є речі, які можна й доцільно змінювати в Конституції. Утім, ці зміни мають бути виправданими, їх слід робити в слушний час, а не тоді, коли країна в стані великої турбуленції.
А головне – вони мусять "визріти" в суспільстві, як, наприклад, зміни щодо скасування депутатської недоторканності.
Зрозумійте правильно. Я не відкидаю того, що Конституція України потребує змін. Зокрема, у частині, що стосується принципу "розподілу влади", сьогодні триває дискусія: чи не варто нам нарешті зупинитися на якомусь варіанті й визначитись, яка ми – парламентська або президентська республіка.
Але хто може сказати насправді: проблема дійсно в недосконалій конституційній системі чи банально у відсутності правових традицій та низькій правничій культурі суб’єктів політичного процесу?
З погляду правозастосовчої практики, відповісти складно, адже в історичному вимірі вік 22 роки для Конституції – катастрофічно мало.
Конституція – це Основний Закон для всіх, а не "під когось". Його мала б виконувати кожна політична сила, що приходить до влади чи лише претендує на це місце. Ну а стежити за цим мав би дієвий Конституційний Суд.
Любомир Зубач, спеціально для УП
