Нові судді КСУ від парламенту: за конкурсом чи домовленістю?

20 вересня Верховна Рада обрала за власною квотою двох суддів Конституційного Суду України.

Ними стали суддя старого Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Ірина Завгородня (рекомендована Блоком Петра Порошенка) та доцент кафедри цивільного права КНУ імені Тараса Шевченка Олег Первомайський (рекомендований "Народним фронтом").

Цими призначеннями завершилося формування повного складу КСУ, який останні 4 років завжди мав вакантні суддівські посади.

Вперше, за новим законом, судді КСУ мали б обиратися на "конкурсних засадах". Тобто парламент мав би обирати найпрофесійніших, а не найлояльніших до політпартій.

То чи був конкурс?

На жаль, з самого початку Комітет ВРУ з питань правової політики та правосуддя, який займався добором за квотою Верховної Ради, продемонстрував, що старі політичні традиції важливіші за будь-які прогресивні законодавчі принципи.

Так, Комітет не допустив до участі в конкурсі незалежних кандидатів — тих, хто самостійно запропонували свої кандидатури, а не від Кононенка були рекомендовані політичними фракціями.

У результаті такого підходу з конкурсу викинули майже половину кандидатів (3 з 8). І Комітет зовсім не збентежив той факт, що такі відмови суперечать і Конституції, і закону про КСУ: "Фракции сказали "Надо!" — Комитет ответил "Есть!".

Подальші співбесіди з кандидатами були формальністю —  всіх допущених винесли на голосування, де "конкурсні засади" остаточно перетворилися на політичні торги.

І той факт, що за суддів КСУ голосували в той же день, що й за новий склад ЦВК, дає підстави стверджувати, що вони є результатом політичного компромісу.

Що відомо про Ірину Завгородню?

Ірина Завгородня з січня 2011 року працювала суддею у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ, а суддівську кар’єру розпочала ще в 1993 році.

Інформації про неї в Інтернеті мало. Завгородня не була помічена в ухваленні сумнівних рішень.

Хоча з 2015 року на неї скаржилися до Вищої ради правосуддя аж 30 разів, дисциплінарних проваджень за скаргами не відкривали.

Так само не викликає запитань і її майнова декларація. У вересні 2016 року вона хотіла звільнитись у відставку, але в грудні передумала та відкликала свою заяву.

Цього травня ВККС рекомендувала перевести її до Апеляційного суду Запорізької області, але ВРП не встигла розглянути цю рекомендацію до призначення її суддею КСУ. Адже, на відміну від багатьох своїх колег, пані Завгородня не подавалася на жоден з конкурсів до Верховного Суду чи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Сама суддя на співбесіді сказала, що це був її свідомий вибір. Чи була вона впевнена, що стане суддею КСУ? Принаймні, ми в Фундації DEJURE передбачили це ще в травні.

Однак чому БПП рекомендував саме її?

Навряд чи депутати просто приведуть суддю "з вулиці" та порекомендують на таку високу посаду. А це означає, що з тисяч українських суддів вибір чомусь впав саме на неї.

Зазвичай у країнах зі схожими системами добору суддів до конституційних/верховних судів на такі посади рекомендують знаних фахівців у галузі. Але пані Завгородня ніколи не працювала в сфері конституційного права.

Так само вона не була помічена і в суддівському активізмі (як судді Гольник чи Брегей), який би міг стати причиною обрання її серед низки інших.

На жаль, під час співбесід членів Комітету мало цікавили обставини перемовин з БПП щодо її номінування на цю посаду.

Що відомо про Олега Первомайського?

Прослідкувати зв’язки з номінуючою фракцією Олега Первомайського значно легше.

У лютому 2015 року "Народний фронт" номінував його до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, а в березні 2016-го міністр юстиції Павло Петренко (член НФ) делегував його до конкурсної комісії з відбору голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку й управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА).

Як зазначають у самій фракції, Первомайський співпрацює з ними ще з 2009 року. Він також брав участь у першій хвилі конкурсу до нового Верховного Суду, однак за практичне завдання набрав лише 24 бали з 65 необхідних та вилетів з конкурсу. Знову ж таки, ці факти не дуже цікавили Комітет.

Що далі?

Чи можна однозначно стверджувати, що обрані судді КСУ є політично залежними? Поки що про це судити зарано.

Однак те, як проходив добір — усунення незалежних кандидатів, формалізм співбесід на Комітеті, пакетне голосування за суддів КСУ в один день із голосуванням за оновлення складу ЦВК — наразі викликає серйозні сумніви.

Адже навіть якщо непогані судді потрапляють на посади через нечесне та несправедливе змагання, це відбивається на їхньому іміджі та підриває довіру до них.

Поки що маємо щиро сподіватися, що з моменту прийняття присяги вони матимуть волю порвати будь-які зв’язки з політиками, а в суді захищатимуть Конституцію, а не партійні інтереси делегатів. І стежити за руками.

Андрій Химчук, юрист громадської організації "Фундація DEJURE"

Спеціально для УП