Нова Конституція як передвиборча агітка в руках українського політичного невігластва

У Гоббса, Локка, Руссо та їхніх послідовників, схоже, з’являються серйозні конкуренти, які з легкістю свого професійного базікання готові знищити зміст цього фундаментального філософського терміну.

Власне, заради справедливості потрібно зазначити, що не тільки політики-популісти ототожнюють поняття "суспільний договір" з Конституцією, але й значна частина експертного середовища заходилася наввипередки допомагати переписувати Конституцію України, хором повторюючи цю нісенітницю про необхідність зміни суспільного договору.

Спробую пояснити, чому ця ідея, з моєї точки зору, є не лише безглуздою, а й просто абсурдною.

Річ у тім, що Конституція як основний закон разом з іншими законами держави ще ніколи і ніде не були наслідком загальносуспільних домовленостей, хіба що ставали результатом підкилимних чи кабінетних "договорняків" і компромісів всередині чинної на момент їхнього ухвалення політичної еліти.

Так воно є й зараз. І видавати цю гру за зміну суспільного договору, як мінімум, некоректно. А по суті – дуже цинічно.

Бо якщо посилатися на поважних філософів, які цей термін запропонували, то "суспільний договір" – це всього-на-всього та гіпотетична домовленість між людьми, якої вони мали б досягти в історично невизначений момент переходу від природного стану (самостійного існування з усіма необмеженими правами і свободами) до існування в суспільстві, де вони погоджуються відмовитися від частини цих прав і свобод та перекласти їх на суспільні надбудови – владу, державу, інституції.

Наявність такого суспільного договору якраз є необхідною передумовою як для виникнення самих держав, так і для напрацювань їхніх законів чи конституцій.

У нас же знову йде підміна понять і спроба поміняти місцями причини і наслідки, аби тільки звучати гарно і вишукано, дарма що не про те.

Але ще більша шкода від цих намагань подобатися виборцеві – це свідоме зштовхування суспільства в безперспективній дискусії про Конституцію замість напрацювання реальних і дійсно необхідних для розвитку країни рішень.

Адже всім зрозуміло, що зараз розробка нового проекту Конституції – це лише передвиборча технологія, тема для інформаційного галасу та інформприводів. Бо нічого іншого ніхто запропонувати не може – лише тягучі і пусті процеси.

Навіть якщо й будуть запропоновані варіанти Конституції, навіть дуже прогресивні і збалансовані, то всі вони будуть варіантами одного політика – і з передвиборчої агітки на основний закон такі варіанти ніколи не перетворяться.

Ініційована ж уже майже всіма потенційними кандидатами в президенти конституціада буде тривати роками. А суспільство весь цей час буде змушене спостерігати за ще однією штучно створеною в пориві передвиборчої агонії кризою – конституційною. Без жодного поступу вперед.

"Так, – кажуть адепти зміни суспільного договору, у їхньому розумінні цього поняття, – країна саме тому і не розвивається, що наша Конституція недосконала, у ній велика кількість непрацюючих положень і дисбалансів. І хай скільки це займе часу, але її вкрай необхідно змінювати, і тільки тоді країна зрушить з мертвої точки".

Але справа в тому, що Конституція чи будь-який закон не працює не тому, що він недосконалий. А через те, що ніхто його не виконує і навіть не намагається виконувати.

Власне, тому переписуються без кінця закони – лише щоб дискримінувати чинні і щоб виправдати бездіяльність, безвідповідальність і беззаконня.  

Таким чином,

Перше: суспільний договір змінити неможливо – він існує вже тисячі років, і, сподіваюсь, буде існувати ще сотні тисяч років. Саме йому ми зобов’язані наявністю держав і законів, які лише обумовлюють виконання цього договору.

Друге: переписування Конституції – це цинічна політтехнологія, що застосовується сьогодні старим політичним класом через його нездатність запропонувати реальні конкретні проривні рішення.

Третє: навіть якщо нагальність зміни Конституції і існує, то, на жаль, лише третім чи четвертим питанням після більш нагальних – виведення країни з економічної, гуманітарної, політичної кризи.

І четверте: Конституцію, закони потрібно навчитися виконувати і лише потім брати на себе відповідальність їх змінювати чи розробляти нові.

Олександр Гаврутенко, спеціально для УП