Новий закон про нацбезпеку: що зміниться в секторі оборони?

Після майже трьох років складних переговорів та погоджень 21 червня 2018 року Верховна Рада ухвалила закон про національну безпеку України, який було внесено президентом.

Завдання документу – наблизити сектор безпеки й оборони до систем країн-членів НАТО.

Незалежний антикорупційний комітет з питань оборони (НАКО), метою якого є знизити корупційні ризики в цьому секторі, не просто уважно спостерігав за законотворчим процесом, а й виступав за ухвалення реформаторських поправок, які б збільшили прозорість та підзвітність галузі.

Більшість із запропонованих НАКО поправок були підтримані експертами РПР і внесені депутатами, проте у фіналі – відхилені.

Зокрема, йдеться про пропозиції розширити сфери публічних закупівель, щоб включити до них звичайні озброєння та реформувати систему захисту держтаємниці.

Безперечно, закон міг бути набагато прогресивнішим і є результатом компромісу. Він зберігає вертикаль президента в керівництві сектору, а ролі парламенту, уряду і громадянського суспільства могли б суттєвіше посилити.

Отже, спробуємо розібратись, які реальні зміни пропонує закон у теперішньому вигляді, наближаючи Україну до стандартів НАТО?

Закон називає фундаментальним національним інтересом України членство в ЄС та НАТО.

Закон визначає, над якими сферами здійснюють контроль президент України, Рада національної безпеки й оборони, Верховна Рада, Кабінет міністрів і розмежовує фунції різних органів та інституцій сектору.

Сектор безпеки та оборони України містить чотири взаємопов’язаних складові: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни і громадські об’єднання, які добровільно беруть участь у гарантуванні національної безпеки.

Однією з основних новацій закону є розмежування цивільно-планувальних та воєнно-операційних функцій сектору оборони.

Йдеться про розділення посади Начальника Генерального штабу та Головнокомандувача Збройних Сил України з 2021 року. Сьогодні це одна посада, яку обіймає Віктор Муженко.

Також варто відзначити вимогу щодо призначення міністра оборони та його заступників з числа цивільних осіб з 2019 року.

Однак ця вимога виписана слабко, адже будь-який військовослужбовець перед призначенням на посаду може формально "покинути" військову службу та стати "цивільною" особою.

На жаль, комітет ВР з питань національної безпеки не врахував правку, яку ми пропонували та яка була внесена кількома депутатами щодо п’ятирічної паузи після звільнення з військової служби.

Інша важлива зміна в тому, що закон передбачає роботу центрального органу виконавчої влади (ЦОВВ), який забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику. Станом на сьогодні такий орган відсутній.

Мінекономрозвитку, відповідно до законодавства, готує та узагальнює пропозиції щодо формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу, тоді як реалізація цієї політики, де-факто, покладена на ДК "Укроборонпром".

"Укроборонпром" не повинен мати жодних регуляторних функцій, а повинен діяти виключно як суб’єкт господарювання.

НАКО наразі моніторить процес закупівлі незалежного міжнародного аудиту УОП і впровадження антикорупційних стандартів та стандартів корпоративного управління державних компаній ОЕСР у самому Концерні та його членах.

Теперішня структура УОП дозволяє за наявності політичної волі і міжнародної підтримки провести масштабну реформу державних оборонних підприємств, що входять до його складу, та слугувати позитивним прикладом решті оборонної промисловості.

Створення окремого ЦОВВ для забезпечення формулювання та реалізації державної оборонно-промислової політики не обов’язкове, адже ці функції можуть бути надані вже існуючому ЦОВВ.

Міжнародні партнери та громадянське суспільство налаштовані пильнувати, щоб замість того, щоб сприяти прозорості та підзвітності, цей ЦОВВ не став продукувати нові корупційні ризики.

Окремо зупинюся на поправці, запропонованій міжнародними партнерами, яка є співзвучною з наданими НАКО пропозиціями щодо перехідних положень.

Йдеться про декларацію прозорості сектору, яка "передбачає повне розкриття фінансової інформації щодо функціонування сектору безпеки та оборони з метою забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів з урахуванням вимог закону "Про державну таємницю".

Зрозуміло, що ця норма потребує підготовки додаткового законодавства та підзаконних актів, які регулюватимуть, яким саме чином згадана прозорість забезпечуватиметься.

Зокрема, посилання на закон "Про державну таємницю" дозволить отримати більшу чіткість підстав відмови доступу до інформації, а також згодом модернізувати існуючу систему засекречування даних через зміни закону "Про державну таємницю".

Найбільш резонансний пункт для суспільства і такий, що викликав підвищену увагу міжнародних партнерів, – це запуск реформи СБУ, а також створення окремого парламентського комітету, що здійснюватиме нагляд за діяльністю СБУ та розвідувальними органами.  

За новим законом, СБУ перестає бути правоохоронним органом спеціального призначення і натомість стає органом спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Тепер СБУ обмежиться лише чотирма завданнями: протидією розвідувально-підривній діяльності, боротьбою з тероризмом, контррозвідувальним захистом та охороною державної таємниці.

Проте в питанні СБУ не обійшлося без "ложки дьогтю".

Незважаючи на задеклароване в прикінцевих положеннях бажання реформувати Службу безпеки України, у самому тексті нічого революційного не згадано.

Численні спроби забрати в СБУ невластиві їй функції (розслідування економічних злочинів та боротьбу з корупцією) уже сьогодні, а не через шість місяців, внісши зміни до закону "Про Службу безпеки", були заблоковані комітетом.

За СБУ в новому законі залишиться контррозвідувальний захист економічної безпеки держави, що може надалі провокувати нелегітимні й корупційні атаки на бізнеси, де нібито працюють російські шпигуни.

Міжнародні партнери сподіваються, що парламентський нагляд нового Комітету дозволить припинити такі зловживання.

У процесі ухвалення депутати критикували закон про національну безпеку через половинчастість, декларативність, недостатню деталізацію.

Він повинен замінити собою аж три закони: "Про основи національної безпеки України", "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави" та "Про організацію оборонного планування".

Очевидно, що його допрацювали в порівнянні з тією редакцією, яку президент вніс у лютому 2018 року. Проте велика частина конкретики, яка б могла пришвидшити реформу сектору, до фінального тексту не потрапила.

Наразі Україна отримала прийнятний рамковий закон, який сам по собі не змінює стану справ у секторі, але запускає процес творення нового законодавства, від якості і швидкості ухвалення якого і залежатимуть реальні зміни.

Зокрема, у шестимісячний термін із дня набрання чинності закону на розгляд Верховної Ради повинен бути внесений новий законопроект "Про Службу безпеки України" та законопроект щодо створення Комітету Верховної Ради, який здійснюватиме нагляд за СБУ та розвідувальними органами.

НАКО як представництво міжнародної громадської організації і надалі братиме участь у процесі реформування сектору.

Передвиборчий період – не привід для громадянського суспільства та міжнародних партнерів втрачати пильність у законотворчому процесі сфери оборони й безпеки.

Навпаки, сподіваємося, що чітка орієнтація більшості чинних політиків на ЄС та НАТО спонукатиме їх довести свої євроатлантичні цінності перед виборцями не словами, а справами.

Зокрема, модернізацією законодавства щодо держаної таємниці та прозорості оборонного бюджету, оборонних закупівель і державного оборонного замовлення, про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави.

Олена Трегуб, спеціально для УП