Мінськ-3: як повернути тимчасово окуповані території?

Безсумнівно, що мінський процес і робота нормандського формату сьогодні опинились у кризі.

Це засвідчує не лише відсутність виконання домовленостей, постійне порушення "режиму тиші" чи нерівномірні обміни полоненими.

Індикатори цієї кризи мають глибший характер: майже за два роки сторони нормандського формату так і не розробили "дорожню карту" виконання Мінських домовленостей, а перші особи держав-учасників особисто не збирались більше 1,5 роки.

Якщо ми хочемо припинення війни, повернення тимчасово окупованих територій Донбасу і Криму (далі – ТОТ) і компенсації збитків, ми маємо розмовляти зі світом. Розмовляти впевнено, усвідомлюючи свою відповідальність за майбутнє України, ставлячи на перше місце наші, українські національні інтереси. Ми маємо на це право.

Ниткою Аріадни в поверненні тимчасово окупованих територій, на наше переконання, має стати ініціювання Україною перемовного процесу в новому форматі з розширенням кола суб’єктів нормандського формату і зміною змісту домовленостей під назвою "Мінськ-3".

Які країни і в якому статусі варто долучити до нормандського формату?

Відповідь на це питання знаходимо в Будапештському меморандумі. РФ, США і Велика Британія взяли на себе зобов’язання гарантувати Україні безпеку у відповідь на ухвалення нами закону "Про приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї".

Визнаний у міжнародному праві принцип солідарної відповідальності країн-підписантів за невиконання своїх зобов’язань дозволяє нам наразі залучити до нормандського формату, окрім РФ, США і Велику Британію, звернувши до них відповідні вимоги в новій Угоді.

Чому має йтися про продовження стратегічної лінії Мінських домовленостей?

Так, Мінські домовленості багато в чому суперечать національним інтересам України – не вирішують питання повернення Криму, містять норми щодо надання спеціального статусу, звільнення від відповідальності ватажків і таке інше.

Але вони є визнаними міжнародним співтовариством, зокрема, низкою рішень міжнародних організацій ООН і ПАРЕ, а тому на них потрібно зважати. Звісно, якщо ми розраховуємо на підтримку світу.

Окрім цього, ми не можемо перекреслити здобутки й ініціативи Німеччини і Франції як учасників нормандського формату. Тому їхній статус у новій Угоді слід визначити як статус країн-спостерігачів.

Таким чином, суб’єктний склад Мінську-3 утворять Україна, РФ, США, Велика Британія, Німеччина і Франція.

Предметом угоди "Мінськ-3" має стати домовленість сторін про спільне виконання комплексу заходів з реінтеграції тимчасово окупованих територій до складу України.

Зупинимось докладніше на істотних умовах Угоди – на тому, чого ми можемо вимагати в підписантів і, відповідно, які гарантії надамо з нашого боку.

Що Україна має вимагати від РФ?

Першочергово – звільнення тимчасово окупованих територій України (Криму і Донбасу) від військових формувань і адміністративних елементів, що безпосередньо належать РФ чи опосередковано контролюються нею під контролем миротворців ООН.

Окрім цього, і згоду на ухвалення Радою Безпеки ООН рішення про введення в Україну миротворчої місії як механізму забезпечення виконання домовленостей "Мінськ-3".

Відсутність у доповідях українських високопосадовців тез щодо запровадження миротворчої місії без розуміння її мандату робить ці висловлювання такими, що не викликають розуміння і довіри.

Мандат місії, на наше переконання, має містити заходи з демілітаризації території:

– контроль за виведенням відповідних підрозділів РФ, за ліквідацією тимчасових адміністрацій і органів псевдодержавного управління "Л/ДНР", за державним кордоном на ділянці кордонів України з РФ;

– заходи з розмінування території; здійснення прийому зброї населення;

– здійснення прийому і знищення паспортів "Л/ДНР" із подальшим відновленням українських паспортів за участю української влади;

– контроль за звільненням українських заручників та політв’язнів в обмін на громадян РФ.

США та Велика Британія поряд із РФ мають понести перед Україною солідарні витрати, необхідні для реінтеграції ТОТ до складу України.

Це передбачає як участь у фінансуванні миротворчої місії ООН з демілітаризації ТОТ, так і інфраструктурну відбудову з можливістю участі їхніх компаній у розбудові зруйнованих об’єктів.

Інфраструктурну відбудову здійснюємо за формулою: створення робочих місць для українців з прямим фінансуванням країн-підписантів усіх технічних і інфраструктурних витрат (компанії, техніка, сировина – від країн-підписантів, кадри – від нас).

Що Україна може і має гарантувати "порушникам" Будапештського меморандуму, країнам-спостерігачам і світовій спільноті?

По-перше те, що ми не вживатимемо заходів з відновлення потенціалу ядерної зброї. За двома умовами:

1) належного виконання сторонами своїх зобов’язань у визначений термін;

2) нездійснення з боку країн-підписантів військової агресії проти України в подальшому (своєрідний реверсивний "Будапештський меморандум").

По-друге, ми гарантуватимемо забезпечення захисту прав цивільного населення – громадян України, що перебували на захоплених територіях у період окупації.

Це не стане підґрунтям для правової чи соціальної дискримінації українців. Ця вимога поширюватиметься і на тих громадян України, що виїхали з окупованих територій до РФ, але повертатимуться на Батьківщину в реінтеграційний період.

По-перше, це гуманітарне підґрунтя міжнародного і національного законодавства. По-друге, це відсікає намагання країни-агресора заявити псевдовимоги щодо "захисту" населення ТОТ.

По-третє, на демілітаризованій за допомогою місії ООН території відновлюватимуться всі атрибути української державності, актуальні на початок військової агресії.

Йдеться про інститут місцевих державних адміністрацій й здійснення поточних напрямів державної політики за всіма сферами життєдіяльності українського суспільства.

Після завершення демілітаризації стартує реформа децентралізації – так само, як у всій Україні, створюються об’єднані територіальні громади, що переходять на прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом, інститут місцевих державних адміністрацій ліквідується із запровадження префектів. Громади на місцях отримують більше коштів і повноважень.

Хто має взяти відповідальність керувати органами державної влади на ТОТ у цей час? Наша відповідь на це питання – внутрішньо переміщені особи.

У рамках програми "Повернись додому" ВПО матимуть пріоритетне право на зайняття посад в органах державної виконавчої влади й органах місцевого самоврядування.

Те, що вони виїхали з Донбасу чи Криму з початком окупації, є для нас апріорним підтвердженням їхніх проукраїнських позицій. Вони справедливо змінять свій соціальний статус з "тих, що втратили" на "тих, що здобули".

Угода "Мінськ-3" відрізнятиметься від Мінських домовленостей і дієвим механізмом контролю за її виконанням, що забезпечить миротворча місія ООН.

Місія звітуватиме Раді Безпеки ООН і матиме перспективу зміни мандату місії, уповноваженої на використання "всіх необхідних заходів" – місії із забезпечення припинення військових дій (Югославія, Сомалі ІІ).

Сама Угода набиратиме чинність з моменту підписання задля уникнення маніпуляцій щодо відмови її ратифікації.

Сторони домовляться і про те, що сприятимуть наданню резолюції 56/80 "Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння" статусу Конвенції, щоб убезпечити країни від подібних випадків міжнародної агресії. Міститиме Угода і відповідальність за невиконання гарантій "Мінську-3".  

Очевидно, що наведена вище модель потребує подальшої деталізації за напрямами і строками, розробки варіантів "B" у перемовному процесі та широкого громадського обговорення в українському суспільстві.

Але її зміст, на наше переконання, може стати основною дипломатичної стратегії для наступного президента України.

Юрій Георгієвський, доктор юридичних наук, голова Координаційної ради ГО "ЕкспертиЗА Реформ"

Спеціально для УП