Місія здійсненна: як модернізувати українські міста
У той час коли в світових містах впроваджують технології "smart city", які дозволяють автоматизувати багато процесів життєзабезпечення міста заради того, щоб підвищити якість життя, наш рівень розвитку міської інфраструктури залишився на рівні 60-х років ХХ століття.
Наші міста без винятку – морально застарілі.
Міська інфраструктура (водоканали, тепломережі) не оновлювалася стратегічно і системно десятками років.
Ключовою проблемою багатьох українських міст досі залишається відсутність каналізації, очистки стічних вод та підготовки питної води. Технології водопідготовки та водоочищення, які використовуються в Україні, не тільки не актуальні, але і з точки зору європейських норм уже небезпечні для населення.
Минулого року інженери нашої компанії за власною ініціативою зробили більш ніж кілька десятків енергоаудитів на об'єктах житлово-комунального господарства, переважно на водоканалах.
Що ми побачили?
1. Обладнання не відповідає реальним потребам міст.
Україна – катастрофічно енергоємна країна. У місті, де за радянських часів працювало кілька промислових підприємств, наразі вони не працюють або суттєво зменшили споживання води. Також зменшилося споживання води на одну людину майже вдвічі, і тенденція зменшення й економії продовжується.
А потужність обладнання перевищує потреби в 3-4 рази. Приклад з життя: на одному з водоканалів працює насос на 100 кВТ, реальна потреба – 15 кВТ, виходить, що 85 кВТ – це перевитрата. Те, що насос безглуздо гріє повітря та споживає електроенергію, закладається в рахунок для сплати жителям.
Потенціал для зменшення енергоспоживання на транспортуванні води або тепла коливається від 30-50%. А це на 100-тисячне місто складає від 800 тисяч гривень до 1,3 мільйона гривень на місяць, не враховуючи підвищення рівня надійності й екологічної безпеки.
2. Відсутнє належне управління активами.
На більшості водоканалів за останні 28 років не проводилась інвентаризація активів (не плутати з основними активами в бухгалтерському обліку для амортизації).
Відповідно, незнання де, які і в якому стані є труби, засувки, лічильники, колодці і відсутність плану їхньої заміни та амортизації призводить до втрат води або тепла під час транспортування до споживача в середньому 50-60% по Україні. А це ще 1 мільйон 300 тисяч гривень на 100-тисячне місто.
Відсутність капітальних інвестицій та недостатність операційних витрат через недоотримання коштів у тарифі на оновлення призвело до сьогоднішнього стану мереж. Як наслідок, експлуатація стає все дорожчою і дорожчою, а якість послуги – все гіршою і гіршою.
3. Брак професійних і мотивованих співробітників у секторі ЖКГ.
На деяких підприємствах ще залишилися хороші інженери, працівники. Які цікавляться новітнім обладнанням та технологіями, але це – скоріше виняток із правил. У більшості випадків треба вчити персонал "з нуля", якщо ви хочете побудувати ефективну роботу на підприємстві.
Коли наші інженери приїздять на підприємства, то часто виявляють таку ситуацію, що немає карт мереж. Замість них є якийсь дід ще з радянських часів, який щось розуміє, і в нього є карта мереж у голові. У нас навіть є таке поняття, як ескюєль – дідусь (SQL).
4. Сектор ЖКГ живе в режимі "гасіння пожеж" і з відсутностю стратегій розвитку.
У більшості комунальних підприємств немає грошей на власну модернізацію, є в кращому випадку лише на поточний ремонт. При такому стані неможливо розраховувати, що колись, наприклад, якість питної води покращиться сама по собі.
Але водоканал – це тільки один із ланцюжків, який впливає на комфорт міста. Вся інфраструктура дуже пов'язана. Наприклад, якість труб впливає на стан доріг. Якщо не чините труби, то кожного року будете асфальтувати дороги.
Містам потрібен системний "технічний" аудит. Багато на чому можна зекономити кошти, якщо мати логіку в управлінні інфраструктурою.
Вам кажуть, що якісна інфраструктура коштує великі гроші. Так.
Але на те, щоб "перезавантажити" міста з точки зору інфраструктури, можна залучати кредити. Дешеві гроші можна знайти у ЄБРР або Світового банку. Вони не дають гроші на будь-що, а дуже ретельно перевіряють якість проектів.
Для модернізації інфраструктури містам потрібні не тільки гроші. Насамперед потрібні люди. Люди, у яких є бачення системного розвитку міста, люди (або команди), у яких є воля на такі перетворення. Активні люди, які живуть в українських містах і хочуть впливати на їхній розвиток. Професіонали, які мають інженерні компетенції.
За останні два десятиліття не з'явилося жодної державної інституції, яка б системно розвивала сферу ЖКГ, накопичувала інженерні знання, стежила за світовими технологіями в цій галузі, підвищувала рівень професіоналізму інженерів, що працюють в індустрії.
За останні роки ця галузь стала деградувати серйозними темпами. І це не тільки моя думка, це те, що ви бачите навколо. Без якісної інфраструктури містам складно планувати розвиток, залучення інвестицій, будувати нову економіку, конкурувати за населення, бути привабливими для креативного класу.
Завдання міських голів, на наш погляд, якраз і полягає в тому, щоб організувати процес аналізу "технічного" стану міста, знайти рішення, знайти команду для модернізаційних проектів.
На жаль, сьогодні рівень розвитку такий, що інженерів, які володіють актуальними знаннями про "нерадянські" технології для міської інфраструктури, набагато менше, ніж водоканалів у країні.
Ми повинні визнати для себе, що:
– по перше, ми втратили інженерні компетенції в ЖКГ. Ця індустрія, у якій працює майже 300 тисяч осіб, є застарілою і непривабливою для молодих фахівців;
– по-друге, без створення інституції, яка буде займатися розвитком цієї індустрії, наші міста будуть ще активніше втрачати свою привабливість і життєздатність.
Моя ідея, яку я запропонував як учасник проекту "Нові лідери", полягає в тому, що потрібно створити Центр модернізації міст.
Завданнями такої інституції ми бачимо таке:
1. Об'єднати фахівців, здатних провести незалежний технічний аудит міської інфраструктури.
2. Створити експертну базу і "мобільні інженерні групи", здатні розробляти модернізаційні проекти.
3. Забезпечити експертне супроводження проектів Світового банку в українських містах, щоб модернізаційні проекти реалізовувалися під наглядом громадськості.
4. Створити навчальні програми для фахівців ЖКГ, перш за все – працівників водоканалів.
5. Розробити і просувати бізнес-моделі типу ЕСКО-контрактів, за яких локальний бізнес зможе стати учасником та інвестором у міську інфраструктуру.
6. Об'єднати Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, міжнародних і українських експертів, представників бізнесу та зацікавлених громад.
Майбутнє вашого міста – це як майбутнє вашого будинку. Поки ви не почнете цікавитися станом водоканалу, труб, тепломереж, не почнете створювати попит на якісну послугу, змін не буде.
Я довго шукав людей, які, на мій погляд, мали б відповідати за стратегію розвитку ЖКГ – не знайшов.
Але є окремі професіонали, бізнес, держслужбовці, які здані мислити і діяти стратегічно. Які розуміють, що аби за 5-10 років пити чисту воду з крану, потрібно вже сьогодні працювати над проектом.
Євген Кунь, інженер, співзасновник проектно-інжинірингової компанії Interproekt GmbH, учасник проекту "Нові лідери"
Спеціально для УП
