Самоврядування для генпрокурора

Рівно рік тому відбулася всеукраїнська конференція прокурорів. Вона була вже другою на рахунку, хоча перша й називалася інакше – всеукраїнською конференцією працівників прокуратури.

За цією, здавалося б, грою слів ховається дуже сумна історія, яка приховує знищення генеральним прокурором Юрієм Луценком прокурорського самоврядування.

Конференція є найвищим органом прокурорського самоврядування. Проте вона – складний та неповороткий механізм. З цієї причини в період між конференціями діє більш мобільний орган – Рада прокурорів України.

Органи прокурорського самоврядування й насамперед Рада прокурорів передбачені законом для того, щоб:

1) зміцнити незалежність прокурорів та реагувати на факти її порушення, від кого б ті порушення не надходили;

2) позбавити очільників відомства, у першу чергу генерального прокурора, інструментів кадрового впливу.

Очоливши Генеральну прокуратуру, Юрій Луценко не змирився з такими запобіжниками. Тому, аби їх нівелювати, він реалізував цілий сценарій, який вже традиційно пішов усупереч закону.

Як це сталося?

Перша конференція – працівників прокуратури – відбулася у квітні 2016 року. До неї поставилися досить скептично.

Екс-заступник генпрокурора Віталій Касько та керівник Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк засумнівалися в тому, що делегати будуть/були вільними у своєму виборі. Такої ж думки був інший екс-заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе, а також голова парламентського антикорупційного комітету Єгор Соболєв і решта оглядачів.

Зрозуміло, що ніхто з делегатів інформацію щодо інструкцій "згори" не підтвердив. Однак легальність самої конференції та її результатів під сумнів ніхто не ставив.

Навіть сам – тоді ще народний депутат – Юрій Луценко у квітні 2016 року заявив, що якщо прокурори отримають монополію в кадрових рішеннях, він відмовиться від переходу на роботу в Генеральну прокуратуру.

Саме тому, реалізовуючи власний сценарій, Юрій Луценко спершу домігся відтермінування повноважень органів, сформованих першою конференцією.

Коли відтермінування добігало кінця, команда Луценка вдалася до хитрого прийому: у закон про Вищу раду правосуддя, який парламент ухвалив під кінець 2016 року, тишком-нишком включили положення, що Всеукраїнська конференція працівників прокуратури відтепер – Всеукраїнська конференція прокурорів.

Додатково з’явилася норма про те, що конференцію прокурорів мають скликати у двотижневий строк після 15 квітня 2017 року.

Далі генпрокурор підписує наказ №90 "Про організаційні заходи із забезпечення першого скликання та проведення всеукраїнської конференції прокурорів". Причому жодна норма закону про прокуратуру не наділяє генпрокурора повноваженням скликати конференцію.

Ключове питання порядку денного – сформувати нову Раду прокурорів. Це було прямим порушенням закону, адже жодною нормою правомочність першої Ради прокурорів не ставилася під сумнів. Її назва теж не змінилася.

Однак попри відсутність правових підстав, забаганку Юрія Луценка таки реалізовували – 26 квітня 2017 року було сформовано новий склад Ради прокурорів.

Навіщо це генеральному прокурору?

Причини, через які генпрокурор Юрій Луценко пішов на окреслений сценарій, вже було згадано: органи прокурорського самоврядування й насамперед Рада прокурорів передбачені законом, щоб зміцнити незалежність прокурорів та реагувати на факти її порушення, від кого б ті порушення не надходили, та позбавити очільників відомства, у першу чергу генерального прокурора, інструментів кадрового впливу.

Перший склад Ради прокурорів не влаштовував генпрокурора Луценка. Її члени продемонстрували свою незалежність від Генеральної прокуратури не на словах, а на ділі.

Коли до них звернувся виконувач обов’язків генпрокурора Юрій Севрук, аби Рада прокурорів підтримала одного з трьох кандидатів на посаду прокурора Одеської області, йому чемно відмовили, наголосивши на неможливості надання рекомендацій без проведення прозорого, детально регламентованого та незалежного механізму відбору кандидатів, які відповідають кваліфікаційним критеріям на ці посади.

Така принциповість неабияк обурила не лише Севрука, але й Луценка. Значною мірою саме вона стала каталізатором для переобрання складу Ради, проте не єдиним.

Слідуючи "найкращим практикам" своїх попередників, Юрій Луценко мав намір керувати в ручному режимі не лише прокуратурою, але й прокурорами.

Для прикладу, днями Юрій Луценко на своїй сторінці у Facebook написав, що відомий галерист попросив його допомогти зняти арешт з однієї вкраденої картини. Генпрокурор далі прямо пише: "пообіцяв втрутитися" і "обіцянка була виконана".

Перед тим сайт Генеральної прокуратури інформував, що генеральний прокурор "надав вказівки щодо заслуховування окремих кримінальних проваджень на оперативних нарадах, у тому числі за його участі, з метою притягнення всіх винних до кримінальної відповідальності та забезпечення принципу невідворотності покарання".

Між тим така практика прямо суперечать закону.

Частина 1 статті 17 закону про прокуратуру чітко зазначає: прокурори здійснюють свої повноваження в межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури.

Адміністративне підпорядкування прокурорів не може бути підставою для обмеження або порушення незалежності прокурорів під час виконання ними своїх повноважень.

Якщо перекласти цю норму простою мовою, то йдеться про те, що керівники прокуратури, не кажучи вже про керівників структурних підрозділів, не можуть ставити прокурорам жодних вимог процесуального характеру.

Тобто керівники не можуть вказувати прокурорам, розпочинати досудове розслідування за тим чи іншим фактом або ні; до кого йти з обшуком, а до кого – ні; кого прослуховувати, а кого – ні; який вид запобіжного заходу чи міру покарання просити для того чи іншого правопорушника тощо.

Ці норми діють з 2014 року. Однак відмінність ситуації генпрокурора Луценка від ситуації його попередників у тому, що у 2016-му з’явилася Рада прокурорів. Саме вона мала б щоденно дбати про зміцнення незалежності прокурорів та реагувати на факти її порушення. Підкреслю: від кого б такі порушення не надходили.

Якби Рада прокурорів була би справді незалежною, згадані вказівки генпрокурора Луценка наштовхнулися б на відповідне реагування. Але наразі члени Ради мовчки споглядають систематичне втручання в роботу прокурорів, а суспільство, у підсумку, має залежних прокурорів.

Володимир Петраковський, екс-прокурор, менеджер групи "Реформа органів правопорядку" Реанімаційного пакету реформ, StateWatch

Спеціально для УП