Наскільки жорстке в Україні законодавство про аліменти?

Цьогоріч в Україні на законодавчому рівні було посилено відповідальність батьків за несплату аліментів своїм дітям, що дозволило в кілька разів збільшити суми стягнень на користь неповнолітніх громадян.

Успіх кампанії #ЧужихДітейНеБуває вже за результатами перших місяців дії нового закону став можливим, у тому числі, завдяки підтримці з боку українського суспільства, яке продемонструвало високий рівень нетерпимості до порушення прав дітей.

Однак знаходяться й ті, найчастіше саме з-поміж недобросовісних батьків-ухильників від сплати аліментів, хто намагається апелювати до протиправності законодавчих нововведень.

Серед останніх, як відомо, – обмеження у правах керування транспортним засобом, виїзду за кордон, полювання та володіння зброєю, притягнення до суспільно корисних робіт і навіть занесення до реєстру боржників, який часто називають "дошкою ганьби". Усі ці норми набувають чинності лише в разі, якщо боржник не сплачує аліменти понад пів року.

Критики подібних заходів нарікають на їхню надмірну жорсткість і скаржаться на порушення конституційних прав аліментників.

Та чи справді нове українське законодавство у сфері боротьби з неплатниками аліментів є настільки драконівським? Відповідь на це запитання потребує звернення до зарубіжного досвіду.

Так, у Німеччині, якщо один із батьків не виплачує кошти на утримання дитини, держава надає утримуваній стороні аванс по аліментах, який зараховується в борг недобросовісному батьку або матері.

Згодом цей борг треба повернути грошима або ж відпрацювати на примусових роботах. У разі неповернення боргу застосовуються різні заходи, наприклад, заборона брати позику в банку.

Діє також конфіскація і продаж майна боржника на користь дитини, а за відсутності майнових прав на горе-батька чекає три роки ув’язнення. До речі, німецькі діти отримують аліменти до 25 років, а не до 18, як в Україні.

У Канаді злісних неплатників обмежують у низці прав, зокрема позбавляють ліцензії на полювання та риболовлю, а також публікують фото аліментників у мережі Інтернет (більш жорсткий аналог вітчизняної "дошки ганьби").

Батьки, які не проживають разом зі своїми дітьми, згідно з канадським законодавством, змушені оплачувати навчання своїх нащадків до 27 років, якщо ті виявлять бажання здобувати освіту так довго.

На латвійських громадян, котрі ухиляються від сплати аліментів, чекає позбавлення водійських прав, відмова в реєстрації автомобіля або у видачі талонів техогляду.

А ось у Сполучених Штатах один із батьків часто мусить виплачувати аліменти не лише на утримання своїх дітей, а й забезпечувати колишню дружину чи навіть колишнього чоловіка, навіть якщо вона чи він одружилися повторно (аналогічна практика існує також у Нідерландах).

При цьому що довше колишнє подружжя перебувало в шлюбі, то тривалішим буде термін виплати аліментів. Для прикладу, в окремих штатах один із членів розлученої сім’ї зобов’язаний утримувати іншого навіть на пенсії!

Водночас найбільш радикальною санкцією за несплату боргів по аліментах у США є позбавлення волі на різні строки – від кількох днів до кількох років.

В’язниця світить злісним неплатникам аліментів також у Франції, Італії, Азербайджані тощо.

Актуальним для українських реалій є і питання розміру аліментів. Зокрема, у тій же Німеччині функціонує прогресивна шкала для визначення їхньої суми – що вищий дохід батьків, то більше доведеться заплатити.

Крім того, розмір коштів на утримання дітей залежить ще й від їхнього віку, тобто старші спадкоємці отримують більші суми, ніж молодші. Такий підхід випливає з очевидного припущення про те, що з віком потреби дітей ростуть, а значить, мають збільшуватися й аліменти.

У середньому в більшості європейських країн розмір аліментів становить близько 30% від доходу того з батьків, котрий їх сплачує.

Утім, наприклад, латвійські батьки зобов’язанні платити фіксовану частку не від свого доходу, а від розміру середньої по країні заробітної плати, що унеможливлює маніпуляції з доходами задля зменшення розміру аліментів.

Водночас у США частка на забезпечення дітей (або одного з членів колишнього подружжя) іноді сягає 50% доходу аліментника.

Натомість при середній номінальній зарплаті у понад 8,7 тисяч гривень (станом на початок 2018 року) мінімальний розмір аліментів в Україні складає лише 900 гривень, незалежно від віку і потреб дитини.

Відтак, враховуючи міжнародний досвід та, в першу чергу, потребу належного фінансового забезпечення українських дітей, Міністерство юстиції спільно з групою народних депутатів та представниками громадськості запропонувало новий пакет ініціатив щодо подальшого вдосконалення механізмів відповідальності для неплатників аліментів.

Серед основних новацій другого законодавчого пакету:

– збільшення мінімального розміру аліментів з 900 до 2000 гривень, автоматичне зростання боргу в разі його несплати понад рік і більше (1 рік – на 30%, 2 роки – на 50%, 3 роки – на 100%);

– кримінальна відповідальність за відмову від суспільно корисних робіт;

– право дітей на частку спільного майна колишнього подружжя;

– додаткові санкції для батьків, які відмовляються від утримання дитини-інваліда;

– звільнення дітей від обов’язку утримувати непрацездатних батьків, якщо ті свого часу не платили аліменти, та інше.

Мета перелічених заходів – додатково стимулювати батьків, які систематично нехтують добробутом рідних дітей, докласти максимум зусиль для належного матеріального забезпечення своїх нащадків.

Адже протягом десятиліть в Україні склалася, по суті, система безвідповідальності недобросовісних батьків, за якої вигода від несплати ними аліментів принаймні не поступалася ризикам такої недобросовісної поведінки.

На завершення хотілося б наголосити на двох речах.

По-перше, навіть запровадження нових ініціатив у сфері боротьби з неплатниками аліментів у нашій країні не перетворить вітчизняне законодавство на вкрай жорстке для боржників у порівнянні з багатьма іншими державами, цивілізаційним пріоритетом яких є гідні умови життя найменших громадян.

Тому, перш ніж скаржитися на строгість українських законів, горе-батькам доречно вивчити досвід інших країн.

По-друге, покарання батьків за несплату аліментів – не зневаження їхніх прав, а відповідальність за порушення ними прав дітей.

Навряд чи хтось наважиться стверджувати, що покарання злодія, який пограбував будинок, – це замах на його права. Так само недолуго нарікати й на те, що держава утискає права батьків, котрі відбирають можливість нормального дитинства у своїх же дітей.

Міру цієї відповідальності кожне суспільство встановлює виключно залежно від того, наскільки морально допустимим або ж категорично неприйнятним для громадян є зневага до засадничого батьківського обов’язку – піклування про власних дітей.

Немає жодних сумнівів, що в масовій свідомості українців на недобросовісне батьківство накладено строге табу.

Олексій Шевченко, начальник Головного територіального управління юстиції в Київській області, спеціально для УП