Реформа правоохоронних органів – шлях до феодалізму та колективної безвідповідальності

Вибраний у 2014 році курс України на євроінтеграцію та міжнародні демократичні стандарти спонукав до реформування системи правоохоронних органів.

Але схоже, що меседж натхненника реформи, замміністра внутрішніх справ у 2014-2016 роках Еки Згуладзе про те, що "до реформ ніхто ніколи не готовий, їх просто треба починати і вчитися жити з ними разом" став визначальним "діагнозом" результату реорганізації системи.

Як сталося, що втілення наймасштабнішої в країні реформи призвело до деорганізації правових органів та поглиблення криміногенної ситуації в багатьох регіонах країни? 

"Косметична" реформа прокуратури

Закон "Про прокуратуру" мав би усунути дублювання та чітко розмежувати функції правоохоронних огранів, налагодити ефективний контроль за їхньою діяльністю і нарешті – забезпечити законність і правопорядок у державі.

Але на практиці відбулося знищення ефективного прокурорського нагляду і скорочення повноваження прокурорів, їхні функції сьогодні зведено нанівець.

Усе це породжує "систему колективної безвідповідальності", коли і органи місцевого самоврядування, і місцеві правоохоронні мають багато повноважень, але при цьому ні за що не відповідають.

З одного боку, місцевим правоохоронним органам надали надто багато повноважень, а з іншого – обласну прокуратуру позбавили можливості прямого нагляду за ними. І складається ситуація, коли місцеві правоохоронні органи виконують "обслуговуючі" функції місцевих рад.

Тепер, приміром, місцеві злочини, такі як незаконна забудова чи розкрадання бюджетних коштів, зловживання службовою особою своїм службовим становищем тощо – лишається поза увагою місцевих правових органів. 

Наразі ми спостерігаємо абсурдну для цивілізованого світу ситуацію, коли правоохоронці займають позицію "невтручання" або захищають беззаконня.

По суті, представники Феміди в регіонах є "на утриманні" в місцевих "князьків". Хрестоматійним прикладом може послужити Ірпінь, де мер, члени його команди звинувачуються за тяжкі та особливо тяжкі злочини, але, перебуваючи на своїх посадах, досі впливають на місцевих правоохоронців.

Відтак правова система набуває якоїсь потворно-викривленої форми, коли в одному й тому ж українському місті одній людині загрожує до 6 років ув'язнення за крадіжку котячого корму, а іншій – крадіжка з місцевого бюджету десятків мільйонів коштів сходить з рук.

Сьогодні місцева влада зосереджує всі важелі впливу, оскільки під час проведення реформи громаду відсторонили від участі в конкурсній комісії з відбору прокурорів місцевих прокуратур. Тоді як впровадження будь-яких реформ за європейським стандартом передбачає зміцнення взаємодії з громадянами.

У результаті, за статистикою, більше половини сьогоднішніх чиновників у правовій системі є представниками старої прокурорської школи.

Взагалі участь, власне, громади у вирішенні важливих питань ця реформа вкрай обмежує. Наприклад, у новому законі не прописано можливість громадян звернутися зі скаргою на дії поліції до прокуратури.

Таким чином, порушено одне з пріорітних завдань реформи – підвищення ролі інститутів громадянського суспільства в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина.

Не дивно, що показники розкриття злочинів з кожним роком падають.

Псевдореформа в дії

У результі реформи правоохоронної системи можна спостерігати лише посилення ланцюгової схеми "послуга за послугу", де основними фігурантами є голови органів місцевого самоврядування та "оновлені" правоохоронні структури на чолі зі старими перевіреними "кадрами".

Як свідчить практика, посади керівників новостворених служб обіймають люди, лояльні до певних осіб чи політичних сил. Корупція процвітає, а рівень протистояння злочинності дедалі слабшає.

Усе тому, що система координації дій створених підрозділів правового сектору фактично відсутня.

В умовах посилення повноважень органів місцевого самоврядування місцева влада повністю підпорядковує діяльність правоохоронних органів на місцях. Так, голова місцевої ради виносить на голосування питання незаконної забудови – і завдяки "ручному управлінню" більшістю депутатів неправомірне рішення ухвалено.

Зокрема, в місті Ірпінь найбільш болючі для мешканців міста питання – такі як забудова присадибних ділянок, земель с/г призначення, приватного сектору, вирубка лісу, видача дозволів і зміна цільового призначення ділянок, коли житловий масив вже майже збудований – схвалюються більшістю місцевих депутатів.

Думкою громади тут уже традиційно нехтують, ігноруючи звернення, не оприлюднюючи вчасно рішення сесій для широкого загалу, не даючи можливості виступити на сесіях тощо.

Всі ці беззаконні дії міської влади відбуваються за мовчазної згоди, а то й активної підтримки місцевих правоохоронних органів. Місцева рада перетворюється на "друкарський верстат" грошей для можновладців, а не орган, що має відстоювати інтереси громади.

Подібну лояльність правоохоронної системи до певної політичної сили та відсутність координації між правоохоронними органами і громадськістю можна спостерігати і в інших регіонах України.

По суті, ця реформа сприяла порушенню балансу в суспільстві – система противаг перестала діяти, плюралізм думок поступово зникає як ідеологія в нашому суспільстві.

Удосконалення діяльності будь-якої системи варто починати з відповідальності посадових осіб за свої рішення.

Наразі ж спостерігаємо штучне псевдооновлення правоохоронної системи та відволікання громадян від реальних проблем популістськими гаслами. Тоді як людям набридли скорумповані популісти, час вимагає принципової позиції за рішучі зміни.

Три роки життєдіяльності оновленої системи правоохоронних органів, і ключовий меседж глави держави щодо місії "новоспечених" правоохоронців "вселяти в людей віру в неминучість, необоротність реформ, віру в силу держави, яка здатна себе захистити" лише підкреслює невідповідність існуючим реаліям.

Олексій Зіневич, громадський діяч, засновник проекту "Громадська Ініціатива" та ІА "Погляд"

Спеціально для УП