Країна інституційної неспроможності
В Україні немало проблем, але є одна ключова – це інституційна неспроможність.
Влада оновлюється, змінюється, але замість розбудови інституцій керівництво країни займається підтримкою схем і побудовою персоніфікованих владних вертикалей. А це є запорукою державної невдачі.
Всюди, де персона вища за систему, відсторонення конкретної особи призводить до проблем, відкату назад і хаосу.
Розумний лідер, який мислить рівнем державних цінностей, а не власного гаманця, будує інституції, щоб забезпечити подальший розвиток своєї країни.
Тут можуть бути різні шляхи: авторитарний – як у Сингапурі, демократичний – як у європейських країнах. Але цей шлях потрібно пройти, щоб країна не перетворилася на мрію Путіна у вигляді "failed state".
Саме лідери, які орієнтовані на побудову інституцій, мають очолити нашу державу в 2019 році. В іншому випадку ми будемо спостерігати або подальший розквіт різнобарвних схем типу "Роттердам+", або взагалі згортання і без того кволих реформ.
Основа суспільних конфліктів
Політика має узгоджувати різноманітні соціальні інтереси та забезпечувати лад між різними верствами суспільства.
Згаданий вище спосіб розстановки пріоритетів у держуправлінні радикалізує суспільство, веде його шляхом непорозумінь і взаємної ненависті. Відсутність зрозумілої державної політики навколо простих питань і політика відсторонення призводять до хаосу і соціальних криз.
Минулого тижня в Києві праві радикали спалили табір ромів, які, судячи із заяв РДА, проживали на місці Лисої гори незаконно. Причетність радикальної організації до вирішення елементарного порушення – наслідок державної неспроможності, яка оточує нас усюди.
Саме її ми бачимо у зростаючій кількості "євроблях", які з одного боку є наслідком нерозвиненої системи громадського транспорту, а з іншого – корупції на кордоні та "дірок" у законодавстві. Це формує взаємне несприйняття між різними суспільними групами.
Ми бачимо державну неспроможність у засиллі МАФів у Києві. Їхні власники часто розводять у місті антисанітарію та псують естетику столиці. А міська влада не знаходить нічого ліпшого, ніж вибірково трощити їх ночами, аналогічно діючи за межею закону.
Основа регіонального непорозуміння
Відсутність чіткої і послідовної інформаційної політики та пропаганди патріотизму (у правильному розумінні цього словосполучення) уже вилилася для нас в окупацію Криму та частини Донбасу.
Але висновків ми не робимо та не розбудовуємо інституційну спроможність у цій сфері. Хоча й маємо "МінСтець", який займається важко сказати чим.
Протягом більше ніж 20 років українська влада, хто б її не очолював, або взагалі не займалася патріотичним вихованням, або робила це досить специфічно, як Віктор Андрійович.
Не можна сказати, що принцип популяризації патріотизму радикально змінився після початку війни. Хоча, безумовно, інформаційна політика стала більш потужною.
Країні необхідно вибудувати дієві інституції за сучасним, а не "совковим" принципом. Вони мають бути не прив’язані до персоналій.
Як, наприклад, у США система стримувань і противаг між різними гілками влади створена таким чином, що будь-хто на будь-якій державній посаді не зможе завести країну в глухий кут.
І якщо щось станеться з будь-яким посадовцем, система, державна машина продовжить свій рух ніби "за інерцією".
Збудувати дієві державні інститути, надійні механізми мають нові люди і нові політичні еліти. Без них у країни просто немає шансу!
Віталій Безгін, член правління партії "ДемАльянс", спеціально для УП
