Київські хрущівки: знести чи дати друге життя?
Що робити зі столичними хрущівками, термін придатності яких уже сплив? Це – одне з найголовніших питань на порядку денному в киян. Сказати, що нинішній стан більшості цих будинків жахливий, – нічого не сказати.
Це бомба сповільненої дії, яку, власне, було закладено через бездіяльність влади: довгі роки мовчання і "заплющення очей" на проблему.
Ба більше, якихось реальних кроків з боку влади, окрім гучних заяв, і досі ми не бачимо. Позаяк часовий механізм "бомби" тікає.
Зношені комунікації, прогнилі труби, сирі підвали, холодні стіни, грибок, дах, що протікає, – стандартний букет "хвороб" типової хрущівки.
Адже за 50 років нещадної експлуатації "тимчасового", перехідного від соціалізму до світлого комунізму житла жодних серйозних ремонтів із заміни загальних комунікацій не проводилося.
Натомість маємо безперервне перев’язування гнійних ран напівживої системи стареньких будинків. А це загрожує все новими і новими аваріями, у тому числі на газових мережах.
Масштаби проблеми великі, адже в Києві понад 3 тисячі низькоякісних хрущівок, що масово зводилися на тернах СРСР у 50-60 роках минулого століття. Будувалися вони ударною швидкістю, щоб відзвітувати перед керівництвом. Економія на матеріалах була страшенною – ні на грам більше цементу.
Найбільше таких будинків є в Солом'янському, Шевченківському, Печерському районах, а також на Подолі та лівому березі столиці.
Відтягування реального вирішення цієї проблеми ставить під загрозу безпеку мешканців п’ятиповерхівок, а також сприяє накопиченню низки соціальних та економічних питань.
Можливі такі наслідки, як масові обвалення будівель та просідання фундаменту. І це не жарти. А реальність, з якою ми, на жаль, вже зіштовхувалися в Києві неодноразово.
Є два варіанти вирішення питання. Перший: знесення хрущівок та будівництво на їхньому місці висотних будинків. Другий – модернізація застарілого житла за прикладом досвіду Німеччини та Польщі.
Обидва варіанти потребують величезних затрат та законодавчого врегулювання.
Знесення хрущівок нині на практиці майже неможливе. Адже, згідно із законодавством, усі до одного мешканці будинку мають дати згоду на добровільне переселення. А ми прекрасно знаємо, що завжди знайдеться людина, яка буде "проти".
Тому цю норму потрібно змінити, законодавчо закріпивши право більшості, наприклад, 75/25.
Друге. У нас немає на сьогодні резервного житла, куди можна переселити людей на час знесення чи модернізації старих будинків.
Важливий нюанс – після перших повідомлень про наміри влади щодо знесення хрущівок у квартири таких будинків масово починають прописуватися родичі та знайомі з метою безкоштовного отримання житла. Тому цей механізм потрібно прописати максимально чітко з метою уникнення будь-яких спекуляцій.
Процес знесення хрущівок – доволі складне питання з технічної точки зору. Від непродуманих дій можуть постраждати сусідні будинки. Тому потрібно це робити кварталами, повністю замінюючи комунікації. До цього процесу потрібно залучати висококваліфікованих фахівців.
Замінити старі коробки на нові – це тільки частина роботи. Інша, досить таки важлива, – дати життя. Це означає, що разом з оновленням житла потрібно максимально приділити увагу розвитку соціальної інфраструктури – те, чого так не вистачає Києву. Йдеться про будівництво нових дитсадків, шкіл, лікарень, дитячих і спортивних майданчиків, скверів.
Перебудова кварталів дає шанс частково розв’язати проблему паркування. Адже нові будинки повинні бути обладнані паркінгом.
Між тим, мають бути високі вимоги до будівництва нових будинків, щоб нам через 50 років не доводилося думати про їхнє знесення.
Щоб уникнути корупційної складової – йдеться про багатомільйонні обороти – будівельні компанії повинні залучатися за результатами відкритих конкурсів.
Німеччина та Польща пішли шляхом реконструкції п'ятиповерхівок. Цей варіант також дуже затратний, але завдяки ньому можна уникнути загрози перезавантаження міських комунікацій. Він також доречний для тих районів, де обмежене висотне будівництво.
У згаданих країнах діяли державні та інвестиційні програми, реалізація яких дозволила повністю замінити комунікації, укріпити перекриття, утеплити фасади. Також відбулася заміна вікон та дверей на енергоефективні. І чисто естетичний аспект: змарнілі та облізлі фасади змінилися до непізнаваності.
Який варіант кращий для Києва? Готового рішення немає.
Потрібно враховувати стан будинку: якщо він дійсно зношений та не має архітектурної цінності, то інвестувати в його модернізацію не доцільно.
Наступне питання, за які кошти це може відбуватися?
У питанні знесення хрущівок ситуація зрозуміла: забудовник, який візьметься за розбудову кварталу, зобов'язаний буде забезпечити житлом людей, яких потрібно відселити.
І тут важливо закріпити норму, що площа квартири не має бути меншою, а навіть більшою.
Наступна обов’язкова норма – район для переселення має бути збережено. Не може такого бути, щоб людину з Подолу переселили у Святошино, чи навпаки.
Влада, у свою чергу, має гарантувати обов'язок з боку мешканців хрущівок переселитися. Тобто в разі незгоди – застосовувати примусове переселення.
Проблема хрущівок – не нова. Є маса зарубіжного досвіду, яким можна озброюватися. Є і в нас чудові фахівці, добре розвинутий будівельний ринок. Але немає політичної волі.
Дуже важливо, щоб відповідна політична воля дозріла якомога швидше, аби уникнути величезних проблем у майбутньому.
І просто зараз, не чекаючи невідомо скільки, потрібно проінспектувати кожну столичну хрущівку та скласти відповідних реєстр.
Дивлячись на проблему хрущівок, уже сьогодні потрібно прогнозувати майбутнє. Адже нині Київ перенасичений низькоякісними новобудовами.
Олександр Вовченко, громадська спілка "За українськомовний Київ", спеціально для УП
