Висотки на місці санаторіїв: як розвиває Приірпіння партія "Нові обличчя"
Ще з радянських часів Приірпіння міцно утримувало статус курортної зони завдяки значній кількості санаторіїв, дитячих таборів, будинків відпочинку тощо. На початок років незалежної України їх налічувалося близько 30.
Унікальність цих територій полягає в поєднанні двох важливих чинників – це географічна близькість до столиці і водночас надзвичайний природничий ресурс.
Фактично, Приірпіння формувалося як комплекс різноманітних лікувально-профілактичних закладів, низькоповерхової забудови і приватних садиб, розташованих посеред хвойних і листяних дерев.
Нині ж місць для лікування і відпочинку залишилося менше половини, та й ті здебільшого відіграють роль своєрідних "полігонів" боротьби чиновників з місцевими активістами за земельні території.
Апетити забудовників не мають меж
Межі територій закладів оздоровлення та відпочинку в Приірпінні були визначені ще за радянських часів. Але хіба можуть місцеві чиновники залишити без уваги ці території, що належать санаторіям, у центральних районах міст чи селищ?
Апетити місцевих забудовників ростуть прямо пропорційно попиту на "дешеве" житло в передмісті столиці. Здебільшого, це забудовники, наближені до мера і, відповідно, вони ведуть свій бізнес за рахунок місцевих земель.
Поки забудовники з погодження місцевих рад вбивають кілки в останні живі землі Київщини, мешканці потерпають від нестачі шкіл і дитячих садків.
Так, у черзі на дитсадочок у тому ж Ірпені стоїть близько 5 тисяч осіб, працюючі садочки та школи перевантажені, у класах навчається по 45 осіб. Життєвий простір дитини, що відвідує існуючі в місті дошкільні заклади, складає близько 1,5 метра.
Про який гармонійний розвиток та виховання майбутнього покоління може йтися?
Проте більшість від "Нових облич" на чолі з мером голосує за чергову багатоповерхівку на місці колишніх санаторіїв.
Так, 1 березня 2018 року на сесії Ірпінської міськради депутати проголосували за виділення під забудову рекреаційних земельних ділянок, де наразі розміщені дитячі табори "Ясний" і "Сокіл". За попередньою оцінкою, ринкова вартість земельних ділянок становить понад 5 мільйонів доларів.
Одночасно міський голова цинічно стверджує, що в Ірпені не вистачає територій для будування нових шкіл і садочків. Місцеві мешканці стають заручниками такої політики місцевих чиновників, бо на них чекає безальтернативне:
– Ми побудуємо дитячий садочок на 200 місць, але поряд житловий масив на 5000 квартир;
– Ми поремонтуємо стару школу на гроші забудовників, що збудують кілька десятків хмарочосів поруч;
– Ми збудуємо багатоквартирний комплекс з численими порушеннями, бо саме тут плануємо дати кілька квартир "атошникам".
За короткий період Приірпіння стало окремою авторитарною територією, де не діють закони, зневажаються права громадян, визначені Конституцією, а маніпуляція людськими цінностями стає нормою існування чиновників з мерії.
Будь-які звернення громадян – спроби змінити щось на краще – міська рада лише "бере до уваги". Якщо відверто, то всі ці запити потрапляють "на смітник" – притулок совісті цих чиновників. Як, власне, і їхні ідеї демократії, гуманізму та інші популістські інструменти.
Київщина над прірвою енергетичної кризи
Ми вже пожинаємо плоди тотальної забудови – перевантаження інфраструктурних мереж, побудованих за радянських часів, проблеми зі світлом та водопостачанням, нестача місць у школах та дитсадках, звуження зон відпочинку, відсутність нових соціальних об’єктів та робочих місць тощо.
Тож ключовим приорітетним завданням для влади є створення інфраструктури та робочих місць для вже існуючих мешканців і житлових будівель, а не зведення будинків "один на одному".
Забудова районів Приірпіння вкрай щільна. Для прикладу, лише в кількох кварталах Ірпеня поряд із санаторіями загальною площею у 29,69 га збудовано 6243 квартири, тобто населення за умови повного заселення складатиме від 15,6 тисяч осіб.
Однак міська влада планує поряд з цими кварталами збудувати не садочок чи школу, а ще дев’ять 9-ти поверхівок та одну 16-ти поверхівку.
У цьому районі є лише один садочок на 140 місць, у якому вже перебуває 300 дітей та в черзі – ще 600.
Крім того, щільність забудови настільки висока, що в районі відсутня відповідна кількість територій для паркування машин.
І цей список можна продовжувати ще довго.
Зберегти санаторії – це зберегти рекреаційний потенціал Київщини
Приірпіння – не Емірати. Тут забудовується не пустеля, а унікальні, цінні землі та об'єкти рекреаційного значення.
Коли місцеві чиновники "заллють усе бетоном" і не залишать жодного "дикого" дерева – вони без жодних докорів сумління виїдуть за кордон і знайдуть зелену оазу для комфортного проживання своїх дітей.
Але нам і нашим дітям жити тут, і тут будувати своє майбутнє. Варто пам'ятати, що ресурси міста, зокрема земля та зелені зони – це власність територіальної громади.
Активні і свідомі громадяни формують сильну громаду, яка є потужним рушієм у міському керуванні, бо сильна громада – це голос, з яким влада має рахуватися.
Ми маємо зберегти рекреаційні ліси, що ще вціліли на території дитячих таборів, яких залишилося так мало на Київщині. Їхня роль у нашому регіоні надзвичайно важлива і набуває все більшої актуальності в умовах урбанізації.
Санаторне лікування сприяє максимальному відновленню після перенесених захворювань, попередження хронічних форм, підвищенню функціональних можливостей здоров'я зростаючого організму.
Землі санаторіїв, які наразі не функціонують, варто було б використати для дитячих садочків санаторного типу шкіл та зон відпочинку, яких так не вистачає поруч зі столицею. І я не про маленький клаптик землі з десятком самотніх сосен, з пошкодженим корінням від мощення тротуарною плиткою.
Я – за збереження лісу в його первинному вигляді, доглянутого, зі збереженою флорою та фауною, який слугував би затишною зоною для відпочинку багатьох наступних поколінь дітей та дорослих.
Олексій Зіневич, громадський діяч, засновник проекту "Громадська Ініціатива" та ІА "Погляд"
Спеціально для УП
