Чи побачимо ми кіберполітичні технології на виборах в Україні?

Кіберполітика є відносно новим явищем в системі політичних наук. Її досі не можна назвати повністю сформованою, академічною наукою, хоча на Заході спроби її вивчення та систематизації тривають від 90-х років ХХ століття – від того часу, коли в наше життя почав масово проникати Інтернет.

Людина як істота не лише соціальна, але й політична не змогла не поставити його на службу політиці.

Народження невідомого досі інструмента, що лежить на межі об’єктивної та віртуальної реальностей, який переплітає в собі соціологію, економіку, етику, філософію та, основне, політику, народжує те, що ми можемо окреслити як кіберполітику.

Ми говоримо власне про "кіберполітику", а не "інтернетполітику", тому що Інтернет є лише частиною кіберпростору, й ототожнення їх веде до неправильного розуміння цього предмета.

Кіберполітика як об’єкт дослідження заслуговує на окрему галузь – кіберполітологію. Формування цієї науки та дослідників, які займалися б її вивченням, – це лише питання найближчого часу. Особливо зрозумілим це стало наприкінці 2016 року під час виборів президента США.

Саме після цієї події починається масове обговорення в західних ЗМІ технології (а радше кіберполітичної технології) американського дослідника польського походження Міхала Косінскі.

Він вважається засновником системи, яка за допомогою аналізу слідів користувача в соціальних мережах, його активності та вподобань здатна скласти детальний психологічний портрет людини.

Крім того, ця система здатна не лише описувати характер особи, але й прогнозувати, з великим показником імовірності, її колір шкіри, стать, сексуальну орієнтацію, політичні вподобання і таке інше.

Починаючи з 2008 року експерименти з авторським додатком MyPersonality встановлюють, що аналізу 68 "лайків" достатньо для визначення кольору шкіри тестованої особи з вірогідністю збігу до 95%.

Дані, опубліковані в 2012 році, здійснили переворот в усвідомленні незахищеності і відкритості не лише персональних даних особи в Інтернеті, які вона сама надає про себе через посередництво соціальних мереж, але й тієї особистої інформації, яка є таємною і в реальному житті особи.

Так сам Косінскі стверджує, що після "вивчення 10-ти "лайків" можна пізнати людину краще, ніж колега по роботі; після 70-ти – краще, ніж друг; після 150-ти – краще, ніж батьки; після 300 – краще ніж сімейний партнер; а за умови ще більшої кількості вивчених дій – краще, ніж особа знає сама себе".

Дослідження, проведене Косінскі і Девідом Стілвеллом на основі аналізу 58 тисяч добровольців, які погодилися взяти участь в експерименті шляхом заповнення анкет, показало співвідношення між "лайками" у Фейсбуці та даними, вказаними в опитуванні.

Основною гіпотезою дослідження була ідея про можливість складання відносно точного психологічного портрета особи на основі його вподобань в конкретній соціальній мережі.

Точність результатів дослідження була такою:

– у понад 60% вдалося встановити, що особи були одинокими, вживали наркотики;

– понад 70% вживали алкоголь, палили;

– понад 80% мали розлучених батьків, та вдалося встановити релігійну приналежність (християнин чи мусульманин);

– у 85% вдалося встановити і політичну приналежність (республіканець – демократ).

Теж досить точно було визначено сексуальну орієнтацію в чоловіків та жінок (88% та 75%), а в понад 90% – стать.

Ці дані дозволяють уже далі застосовувати технології цільової реклами, спрямованої безпосередньо на користувача, подаючи йому ту чи іншу інформацію, часто маніпулятивну, в різноманітних формах. Яка, на думку дослідників, здатна ефективно переконувати їх зробити ту чи іншу дію. У цьому випадку – проголосувати за певного кандидата чи рішення.

Сама модель дослідження базується на психометрії – науці про психологічні виміри особистості, де з допомогою опитувань і тестів можна якомога точніше встановити психологічні аспекти особистості, її інтелектуальні здібності, схильність до тих чи інших психологічних станів (наприклад, депресія).

Принципи психометрії відомі та використовуються давно, проте саме в наш час Косінскі спала на думку можливість використання саме цифрового сліду, залишеного користувачем у Мережі, для отримання необхідних даних.

Революційним моментом цієї технології стало те, що раніше для складання чийогось психологічного профіля особа повинна була сама свідомо пройти низку тестів, а в нашому випадку достатньо зібрати цифрові відбитки – записи в соціальних мережах, вподобання ("лайки" або "дізлайки"), історію веб-браузера.

Аналіз цих даних дає відносно досить точну картину психологічного портрета особи.

Технологія одразу стала досить затребуваною і почала використовуватися в комерційних цілях, зокрема, в таргетованій рекламі, а також у сфері політичного консалтингу.

Згідно з розслідуванням, проведеним швейцарськими журналістами з Das Magazin, на початку 2014 року до Косінскі звертаються з пропозицією застосувати винайдену ним модель у комерційних цілях – на замовлення певної компанії слід було проаналізувати кілька мільйонів профілів громадян США. Проте науковець відмовляється.

Новий етап у розвитку цього методу, його становлення як кібертехнології пов’язують з іменем Александра Когана напряму та британською компанією Cambridge Analytica.

Саме їх часто називають винуватцями результату референдуму щодо виходу Великої Британії з Євросоюзу, а також безпосередньо пов’язують із виборами президента США в 2016 році.

Проте дослідники зазначають, що в процесі застосування цієї технології у виборчій кампанії її роль надто перебільшена.

Так, зокрема, Тін Фішер пише, що реальний ріст конверсії (співвідношення числа відвідувачів сайту, які здійснили на ньому певну дію) після застосування цього методу набагато менший у відсотковому співвідношенні, ніж подається авторами. Більше того, для окремих соціальних мереж він різниться ще більше.

Інші, як, наприклад, Денніс Горн, посилаються на надто низьку доказову базу ефективності методу, що спирається лише на заяви Косінскі та Cambrigde Analytica.

У будь-якому випадку можна стверджувати, що ці технології та похідні від них будуть розвиватися і вдосконалюватися.

Можливості, показані тут, говорять про те, що можна за досить короткий проміжок часу, з відносно малими ресурсними та фінансовими затратами будувати успішну модель із залучення виборців.

Кіберпростір стає дедалі більше публічним і, відповідно, більше заполітизованим. Завдяки цьому традиційні технології впливу на виборців відходять на другий план, поступаючись місцем кіберполітичним технологіям.

З усе більшим проникненням Інтернету в повсякденне життя людей буде збільшуватися і його вплив на них, у тому числі і в політичній сфері.

Повертаючись до питання, поставленого в заголовку, можна з великою долею імовірності стверджувати, що кіберполітичні технології, з низки причин, ми навряд чи будемо спостерігати на виборах у 2019 році. Натомість традиційна "гречка", на жаль, все ще збереже актуальність.

У суспільствах з традиціями виборної демократії продаж голосу чи підкуп виборців оцінюється як щось протизаконне, негідне.

Разом з тим, подібні методи маніпуляції не умовною "громадською думкою", а думкою кожного окремого виборця є теж свого роду новітнім різновидом "гречки".

Тому нам, виборцям, варто дотримуватися Кантівської "мужності користуватися власним розумом" і не вестися на будь-які маніпуляції.

Борис Дрогомирецький, політолог, Мюнхен, Німеччина

Спеціально для УП