Про що ми говоримо, коли говоримо про популізм
У кінокритиці існує термін "МакГафін". Це предмет, навколо якого вибудовується розповідь, а герої змагаються за його володіння або знищення: чарівні амулети або каміння, артефакти, таємниці.
Часто як глядачі, так і герої фільму не розуміють ні властивостей цього предмету, ні його призначення. Важливо лише, аби про нього говорили і прагнули з ним щось зробити.
МакГафін української політики – це термін "популізм".
Про нього говорять політики всіх таборів, політичні експерти, журналісти і звичайні громадяни на кухнях. Усі хочуть його знищити або ж йому протидіяти. І, здається, дуже мало хто розуміє, що насправді означає це слово.
Тож щоб не кидатися термінами голослівно, як це роблять справжні популісти, давайте розберемося, що ж означає цей термін і як узагалі працює популізм.
Звідки виник популізм
Популізм як течія зародився у США у кінці ХІХ століття з Народної партії, яка у 1890-х претендувала стати справжньою "третьою партією" США на рівні з республіканцями та демократами. Утім, популярність партії різко впала вже на початку ХХ століття.
Протягом майже 100 років популізм проявляв себе лише в поодиноких випадках. Але на початку ХХІ століття, одночасно з розвитком нових медіа та падінням журналістських стандартів у країнах "західного світу", зазнав справжнього розквіту.
Джон Джудіс, автор книги "Великий вибух популізму", досліджує популізм у США та Західній Європі. Він наводить перелік таких країн, у яких за останні 5 років тією чи іншою мірою популісти набули владних повноважень: США, Велика Британія, Франція, Іспанія, Італія, Нідерланди, Греція, Данія, Австрія, Швейцарія, Швеція, Норвегія, Фінляндія.
Україна зі своїм розквітом популізму опиняється не в такій уже й поганій компанії. Утім, це мало радує.
Популісти можуть мати кардинально різні ідеологічні переконання. Проте всіх популістів об’єднує кілька ключових прийомів, які вони використовують у політиці.
Не дивно, що всі вони ґрунтуються на певних слабкостях людської психіки та ментальних пастках, до яких став схильним людський мозок внаслідок еволюції.
Прийом 1: Розділення та протиставлення народу та еліти
У своїй риториці популісти протиставляють дві сутності – народ і еліту. При цьому обидва поняття – умовні. "Еліту" можна замінити словами "влада", "олігархи", "чиновники", "золотий відсоток" тощо.
"Народом" же популісти називають усю сукупність виборців, незалежно від класу, національності, статусу. Усіх, хто може проголосувати за них.
Ліві популісти зазвичай протиставляють народ, який страждає і не отримує справедливих соціальних винагород, еліті, яка за рахунок народу живе, але не чує його і не сприймає його потреб. Ця схема має чіткий верх і низ.
Праві популісти додають ще один рівень. Тепер "народ" опиняється посередині між "елітою", яка живиться за його рахунок, і групою "інших", яким еліта потурає і допомагає на шкоду "народу".
"Іншими" можуть бути біженці, гомосексуали, ліберали, ватніки тощо. Усі ці конструкти умовні і ґрунтуються лише на стереотипах, а не реальному стані справ.
Такий прийом працює у двох напрямках. Об’єднуючи слухачів в умовну групу "народу" та наголошуючи на потребі їх об’єднання й співпраці, популіст може стимулювати невелике збільшення рівня окситоцину в крові. Це гормон, який відповідає за формування ментальних зв’язків між людьми, але одночасно – робить людину більш довірливою.
Протиставлення еліти як умовного "ворога" вмикає захисні механізми і сприяє виробленню адреналіну та норадреналіну, які особливо важливі у зв’язку з другим обов’язковим прийомом популістів.
Прийом 2: Нагнітання гніву
Протиставлення народу та еліт супроводжується повсюдним нагнітанням гніву. Гнів – це саме та емоція, яку популіст намагається викликати своїми заявами.
Надмірна емоційність у такому випадку знижує критичність сприйняття. Також гнів, відповідно до досліджень, є найбільш "вірусною" емоцією, яка найсильніше схиляє до швидких і необдуманих дій.
Головна мета маніпулятора – вивести вас з раціонального стану і ввімкнути так звані "механізми виживання" або стан, близький до "бий, біжи, завмри". Такі реакції вмикаються тоді, коли мозок відчуває небезпеку і потребу в захисті. На відміну від свідомості, вони сформувалися мільйони років тому.
У стані гніву, страху або стресу в тілі активізується вироблення норадреналіну (гормону люті) та адреналіну (гормону страху).
Підвищений рівень адреналіну або норадреналіну суттєво знижує когнітивні здатності, наявні ресурси організм намагається спрямувати на готовність до фізичної загрози. Наприклад, збільшується кровообіг у м’язах і зменшується приплив крові до мозку.
Задача маніпулятора – налякати і розлютити слухача, тоді прилив гормонів заважатиме раціонально оцінювати його заклики і зробить його більш схильним погоджуватися з необдуманими, радикальними ідеями.
Прийом 3: Прості рішення
Запорукою успіху популіста є його схильність пропонувати найпростіші рішення. Ці ідеї часто є непридатними для реалізації і безглуздими, проте мають бути максимально зрозумілими і не потребувати пояснень. Найкращі рішення поступаються у пріоритетності найпростішим.
Найяскравіший приклад – стіна, яку Дональд Трамп обіцяв побудувати на кордоні з Мексикою. Ця ідея була неймовірно дорогою, складною для виконання і не усувала способи, якими більшість мексиканців потрапляли в США.
Але на відміну від складних програм зі змін трудового та міграційного законодавства, які справді могли би зарадити, ідея великої стіни була надзвичайно простою для розуміння і зрезонувала в багатьох виборців.
Приклади для України – долар по 8 гривень або повернення старих розцінок на комунальні тарифи.
Прості для сприйняття рішення, які обіцяють вирішити насущні проблеми громадян, включають механізм очікування нагороди. За це відповідає гормон дофамін. Але він же, як вважає багато нейробіологів, відповідає і за ухвалення рішень.
Будучи в стані очікування нагороди та припливу дофаміну в кров, ми більш схильні погоджуватися на запропоновані пропозиції, хай навіть пізніше, після її обдумування, ми вважатимемо вибір неправильним.
Це і використовують маніпулятори-популісти.
Бонус: Необов’язковість
Усіх популістів об’єднує також один цікавий фактор – прийшовши до влади, вони відступають від своїх радикально простих ідей, ідуть на співпрацю з елітами і працюють у межах існуючих політичних систем.
Популістичний блиск ще лишається певний час у заявах, проте їхня політика здебільшого має мало спільного з найгучнішими із заяв. Приклади США, Греції чи Іспанії є показовими: прийшовши до влади, популісти забули про свої ключові обіцянки, які зробили їх популярними.
Висновок
То що ж з популізмом в Україні?
Якщо зважати на вищезгадані характеристики, сьогодні в українському парламенті присутні принаймні три яскраво виражені популістичні партії. Соціологія показує зростання популярності популістичних партій та політиків.
Зростання популярності популістичних рухів – не український, а загальносвітовий тренд. Це підтверджують і останні парламентські вибори в Італії, і раніші стрибки популярності "Альтернативи для Німеччини" в Німеччині, "Національного фронту" у Франції тощо.
Напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року ми маємо бути готові до росту популістичних заяв і гасел у геометричній прогресії.
На жаль, наша єдина зброя проти популізму – це знання принципів його роботи. Але вона ж – смертельна для будь-якого популіста.
Сашко Кульчицький, експерт з комунікацій Центру "Ейдос", спеціально для УП
