Ефект ореолу в дії. Як зірки працюють у Верховній Раді

Українська політика дедалі більше нагадує фестиваль.

Як показують одразу кілька соцопитувань, одним із фаворитів майбутніх президентських перегонів українці вважають співака Святослава Вакарчука.

А згідно з останнім опитуванням "Демократичних ініціатив", реальні шанси пройти в парламент має партія "Слуга народу" Володимира Зеленського.

Коли політика перетворюється чи то на "Голос країни", чи то на "Розсміши коміка", це дивує. Утім, якщо уважно проаналізувати всі роки незалежності України, то стає однозначно зрозуміло: українці звикли до зірок у політиці і, мабуть, уже не уявляють, що можна керувати країною без них.

Протягом 20 років перед кожними виборами ми спостерігаємо "зоряні війни" в списках партій. Армії клонів-корупціонерів наші політики намагаються розбавити відомими обличчями, які викликають позитивні емоції.

Зірки бувають різні

Різні зірки по-різному заходять у політику.

Одні – всерйоз і надовго. Вони змінюють свою основну діяльність на професію політика. Яскравим прикладом тут може бути теперішній мер Києва Віталій Кличко. Але його приклад радше є винятком із правила.

Друга категорія – громадсько активні зірки, що заходять у політику, аби спробувати свої сили, взяти участь у процесі змін у країні. Це, наприклад, Руслана Лижичко, Святослав Вакарчук чи Богдан Бенюк.

Як побачимо далі, їх громадська активність здебільшого не перетворюється на законотворчу, проте їхня мотивація здається принаймні зрозумілою.

Найбільш дивна категорія – зірки, яким у політиці робити, здавалось би, нічого. Наприклад, Таїсія Повалій, Злата Огнєвіч чи Олег Блохін. Найчастіше такі зірки прогулюють засідання і не проявляють законодавчої активності, а прийшовши в Раду, здається, не розуміють, що відбувається навколо.

Якщо порівняти найбільш відомих 9 зірок-політиків, що були або досі є депутатами Верховної Ради, за чотирма параметрами – зареєстровані законопроекти, правки до законопроектів інших депутатів, кількість виступів та депутатських запитів – то роботу лише трьох з них можна назвати успішною принаймні за кількісними показниками.

Це – екс-пловець Денис Силантьєв, екс-боксер Віталій Кличко та актор Богдан Бенюк. Активність решти зірок-депутатів – мінімальна.

Зокрема, громадсько-активні Руслана та Святослав Вакарчук не змогли трансформувати свою активність у законопроекти. Цифри Таїсії Повалій, Олега Блохіна та Злати Огнєвіч також виглядають сумнівно.

Олімпійський рекордсмен Сергій Бубка проявляв деяку активність у подачі правок до законів, хоча майже всі вони і стосувалися лише розвитку олімпійського руху.

Цікаво, що деякі публічно активні зірки, які полюбляють давати інтерв’ю та коментарі ЗМІ, практично не використовували Раду як публічну трибуну. Так, Таїсія Повалій жодного разу не виступила в парламенті, а Руслана, Злата Огнєвіч і Олег Блохін виступили лише по два рази.

Інформація про депутатські запити показує схожу картину. У трійці активних депутатів – Бенюк, Силантьєв та Кличко, а Бубка, Вакарчук і Руслана не подали жодного запиту.

Схоже, більшості зірок за часів депутатства не вистачало чи то мотивації, чи то знань, чи то одного й іншого разом узятих. Що, ймовірно, є симптомом масштабнішої проблеми – більшість з них і не планували ставати суб’єктами політичних ігор, а були лише інструментами в чужих руках.

Якщо зірки запалюють, значить, це комусь потрібно

Коли зірки потрапляють у списки партій, політикам ідеться не про любов, а про розрахунок. Це не зовсім чесний спосіб підняти собі рейтинг та відбілити репутацію за рахунок персонажів, які сприймаються позитивно.

Маніпулятивний механізм, який вони намагаються увімкнути своєю діяльністю, називається "ефект ореолу" або "гало-ефект".

Ефект ореолу – це перенесення враження, отриманого в одній сфері, на іншу, зовсім не пов’язану з першою. Одна яскрава позитивна або негативна риса неначе відтісняє решту характеристик на задній план.

Успіхи зірки у її професійній сфері роблять її бажаним політиком. Деяким виборцям здаватиметься, що якщо вона стала успішною у своїй професійній сфері (спорт, естрада, абощо), то зможе стати й успішним депутатом.

Політики переслідують дві цілі.

Як максимум, самим отримати трохи світла від зіркового ореолу та злегка відбілити свою репутацію.

Як мінімум, викликати у виборців бажання проголосувати за зірку в списку, а отже і за решту кандидатів, які до нього включені в рамках системи закритих партійних списків.

Наскільки дієвим є ефект ореолу в політиці – відкрите питання.

З однієї сторони терезів можна поставити численні провали. Наприклад, навіть Андрій Шевченко та Остап Ступка не змогли допомогти Наталії Королевській потрапити в парламент у 2012 році.

З іншого ж боку, достатньо згадати губернатора Шварценегера та президента Трампа, і зірковий гало-ефект не здається такою вже й дурницею.

Що там у світі

Зірки в політиці – не український винахід.

Екс-футболіст Ромаріо засідає в Конгресі Бразилії, боксер Мені Пакьяо став членом Конгресу Філіппін, футболіст Каха Каладзе є мером Тбілісі, а володар Золотого м’яча Джордж Веа – президентом Ліберії. Порно-зірка Чічоліна 5 років була членом парламенту Італії.

Найцікавіше закінчився похід у політику славнозвісного індійського актора Амітабха Баччана. У 1984 році він вирішив балотуватись у парламент і з величезним відривом переміг своїх суперників по округу.

Народна любов була зрозуміла – виборці знали його за численними ролями безкомпромісного борця з корупцією.

Але вже у 1987 році він був змушений подати у відставку. Причиною стала участь у масштабному корупційному скандалі.

Усі перераховані зірки-політики мають важливу спільну рису – їх усіх у місцевій пресі найчастіше звинувачують у відсутності самостійної політичної лінії і роботі в інтересах більш впливових політиків або олігархів.

І це те, що ріднить українських зірок-політиків зі світовими.

Тому перед тим як визначитися з голосом на виборах, варто відповісти на кілька питань самому собі.

Наприклад, чи схоже, що співак, актор чи футболіст намагається стати самостійною політичною фігурою, чи все це більше схоже на чиюсь політичну гру?

Їхні кандидатури – це всерйоз і надовго, чи ще одна не зовсім чесна політична технологія, щоб погіршити чи покращити чиїсь шанси на ту чи іншу посаду?

На жаль, у випадку зі Святославом Вакарчуком та Володимиром Зеленським ці питання все ще лишаються відкритими.

Сашко Кульчицький, експерт із комунікацій Центру "Ейдос", спеціально для УП