Україна-Польща: чи вдасться стримати політичну пожежу на історичному ґрунті?

Попри складне історичне минуле, відколи Україна відчула на собі російську агресію, Польща завжди була і залишається чи не основним нашим "адвокатом" у цьому питанні.

Крім того, дружня європейська сусідка послідовно підтримує українські євроінтеграційні прагнення і подає руку допомоги в нелегкі моменти. Здавалося б, ось він – найкращий друг, якому завжди можна довіритися.

Аж ось, наче грім серед ясного неба: у Польщі з’являються аж ніяк не дружні до України закони, а з уст найвищих чинів лунають обурливі заяви.

Як же розцінювати такий поворот в українсько-польських відносинах? І якими ці відносини слід бачити в майбутньому?

Насамперед варто зазначити, що спільна історія, наповнена багатьма трагічними сторінками, ніколи не була для України і Польщі ані предметом гордості, ані чимось таким, що могло б об’єднати. Кожна країна трактує її зі свого боку, у кожної своя правда, свої вороги та герої.

І це цілком нормальне явище, адже в сучасних умовах кожен намагається вибудувати власну ідентичність та знайти своє місце в глобалізованому світі.

Ніби мета гарна, але якими методами і якою ціною вона досягається – уже інше питання.

Бо хіба ж історичну правду можливо встановити шляхом заборон на законодавчому рівні? Хіба в конструюванні ідентичності не обійтися без таких сумнівних і невиправдано ризикованих методів, як напад на сусідів?

Помітне загострення конфлікту між двома країнами на історичному тлі відбулося не так давно.

Варто згадати про наміри Польщі прикрасити обкладинки польських паспортів зображенням "цвинтаря орлят", що в українському Львові.

Не менш гучним вийшов і скандал, що розгорівся наприкінці минулого року через українські пам’ятники в Польщі та ексгумацію польських могил на території України.

Дійшло до того, що голові Українського інституту національної пам'яті Володимиру В'ятровичу заборонили в'їзд до Польщі, а президент Анджей Дуда фактично порадив своєму українському колезі звільнити В'ятровича.

"Я очікую від президента Петра Порошенка, від прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, що люди, які відверто проголошують націоналістичні і антипольські погляди, не займатимуть важливих посад в українській політиці", – сказав він.

По-правді говорячи, все виглядало настільки серйозно, що дійсно здавалося: ось він той момент, коли дружбі настав кінець.

Під загрозою опинився навіть запланований візит польського президента до України. Але, на щастя, тоді полум’я конфлікту вдалося якщо й не загасити повністю, то суттєво пригасити.

Попри те, що глава МЗС Польщі Вітольд Ващиковський не радив Дуді здійснювати візит в Україну через "складну ситуацію" у відносинах, польський та українські лідери проявили неабияку політичну мудрість і зустріч все ж відбулася, де й було домовлено про подальші дії для вичерпання конфлікту.

І коли пристрасті довкола цього питання вщухли, всі заспокоїлись і ніби нічого не віщувало біди – вогонь українсько-польського конфлікту спалахнув з новою силою.

Так, нещодавно польський парламент ухвалив, а польський президент попри критику США, Ізраїлю та України підписав закон про зміни до закону про Інститут національної пам’яті, який у нашій країні охрестили "законом про заборону бандерівської ідеології".

Серед іншого, обурення викликало положення документа, відповідно до якого передбачається кримінальне покарання за заперечення злочинів "українських націоналістів" проти громадян Другої Речі Посполитої.

Разом з цим 14 лютого, як і обіцяв, Анджей Дуда направив даний закон на розгляд Конституційного суду, аби останній дав свій висновок на предмет відповідності документа Конституції Польщі.

"Оцінка положень Конституційним судом, який остаточно має визначити їх відповідність Конституції, відкриває юридичний шлях до обговорення і з’ясування cумнівів, які з’являються", – зазначив польський президент.

Чесно кажучи, окрім ухваленого звернення Верховної Ради до Польщі, у нашій країні до останнього моменту розраховували, що політичну мудрість польський президент проявить і цього разу, та законопроект він не підпише.

Бо ж в очах українців польська законодавча ініціатива виглядає як таке собі рятувальне коло агресору, якого вже майже-майже провчили, а в останній момент вирішили дати ще один шанс і далі творити своє зло.

Це відверте підливання масла у вогонь, який потрібно не розбурхувати, а гасити, бо історія – це історія, але не більше. Вона має бути полем для досліджень і дискусій, а не політичних війн, які врешті можуть зіграти з союзниками злий жарт.

Як відомо, надії українців не справдилися. Чому ж Анджей Дуда зважився на такий крок?

По-перше, можна з упевненістю говорити, що будь-яке рішення в цьому питанні далося б президенту Польщі нелегко, адже, з одного боку, законопроект підтримав польський парламент, який є виразником волі суспільства, а з іншого – з появою цієї ініціативи Польща наштовхнулася на шквал міжнародної критики і звинувачень.

Мало того, як виявилося, у країні існує й певне внутрішнє неприйняття ухваленого рішення.

Так, близько сотні представників польської інтелігенції 1 лютого написали звернення до Сейму, у якому розкритикували закон про заборону "бандерівської ідеології", а польська політична опозиція навіть заявила, що готуватиме закону свою альтернативу.

Крім того, неможливо не усвідомлювати, що таке рішення вкотре роз’ятрить українсько-польську історичну рану і піділлє масла в політичний вогонь, що як ніколи зараз вигідний спільному ворогу – Кремлю.

Тому в цій ситуації Анджей Дуда зайняв позицію "золотої середини", підписавши закон і одночасно спрямувавши його на розгляд Конституційного суду.

Таким чином він, так би мовити, задовольнив внутрішній політичний попит і одночасно відкрив шлях до цивілізованої дискусії з можливістю ухвалення найоптимальнішого для всіх рішення.

Так, у МЗС Польщі заявили, що українську частину "історичного закону" після розгляду Конституційним судом можуть змінити, аби "розвіяти всі побоювання" дружньої країни.

На вищезазначене сподівається й українська сторона, зокрема віце-прем’єр-міністр Павло Розенко, який 16 лютого відвідує Варшаву і проводить консультації з нашими польськими колегами.

І хоча обидві сторони налаштовані на конструктив, нещодавно відбулася подія, яка зробила політичні відносини між двома країнами ще більш напруженими.

Так, на днях прем’єр Польщі Матеуш Моравецький під час своєї лекції в місті Холм відніс українського гетьмана Богдана Хмельницького до числа тих, хто чинив найбільші злочини проти єврейського народу.

"Першим великим злочинним актом проти євреїв, який у єврейській історіографії часом прирівнюється до Голокосту, було повстання Хмельницького. Очевидно, що тоді доходило до страшних злочинів, історики кажуть про 100 тисяч вбитих євреїв", – заявив Моравецький.

Отож, історичних суперечностей між Україною та Польщею вистачає, тому очевидно, що цей вогонь тлітиме ще довго.

Але основне завдання, яке зараз стоїть перед обома країнами – це стримати політичну пожежу, яка врешті-решт може згубити союзників. Бо ворог не спить і тільки чекає нагоди, аби дмухнути на полум’я.

Чи зможемо ми впоратися з цим завданням? Сподіватимемося, що так, адже від цього багато в чому залежить наше майбутнє.

Олег Петровець, політичний експерт, спеціально для УП