Чи стануть ОУН і УПА розмінною монетою в українсько-польському порозумінні?
Шансом для українського-польського порозуміння може стати діяльність спільної комісії, яку очолюють віце-прем’єр-міністри України і Польщі, і про відновлення роботи якої домовилися президенти Петро Порошенко та Анджей Дуда.
Принаймні, українська і польська сторони вже заявили, що робота комісії розпочнеться, незважаючи на ухвалений у Польщі закон про "злочини українських націоналістів".
Немає сумнівів, що предметом переговорів стане діяльність українських націоналістичних організацій під час Другої світової війни, зокрема на Волині. Оскільки саме діяльність ОУН і УПА стала для поляків "кісткою в горлі".
Яких компромісів у питанні ОУН і УПА можна чекати? І чи можливі компроміси?
У цьому випадку не збираюся викладати якийсь фактаж на користь українських націоналістів. Нехай свою роботу зробить Український інститут національної пам'яті, професійні історики.
Важливо наголосити на аргументах, які до цього часу, на жаль, "не бачить" польська сторона. А також ігнорує або не розуміє українська.
Українсько-польська війна на Волині у 1943 році не була війною між двома державами. Української держави на цей час не існувало. За неї йшов кривавий бій, у тому числі на Галичині та Волині.
Тим часом Армія Крайова діяла від імені польського екзильного уряду, який перебував у Лондоні під повною опікою і на утриманні Великої Британії.
Отже, з польського боку, відповідальність за наслідки війни несе польська держава; з українського – українці, які взяли до рук зброю, щоб здобути свою державу.
Відчуваєте різницю? А тому будь-які закиди в бік Української держави, які лунають у Польщі – абсурдні.
Однак це не означає, що сучасна Україна до подій на Волині у 1943 році не має жодного стосунку. Так стверджувати теж було б абсурдом.
Але все, що може сучасна Україна зробити, – це визнати діяльність ОУН і УПА одним з етапів національно-визвольної боротьби українського народу за свою державну незалежність. Що, до речі, зробила Верховна Рада України, ухваливши закон "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті" у квітні 2015 року.
А тепер, власне, про ОУН і УПА. І тут не все так просто, як стверджують поляки і думають деякі українці.
Під час війни на території Волині та Галичини діяло кілька українських націоналістичних організацій. На той час ОУН уже існувала у вигляді двох фракцій – ОУН під проводом Андрія Мельника і ОУН (революційна) під керівництвом Степана Бандери.
Першим військовим формуванням, яке вступило в бій з окупантами ще в липні 1941 року стала УПА "Поліська січ", яку очолив Тарас Бульба-Боровець. Цікаво, що Бульба-Боровець представляв державний центр УНР на вигнанні, тоді коли сама УНР вважалася союзником Польщі.
УПА, яка відома широкому загалові завдяки легендарному командиру Роману Шухевичу, утворилася пізніше. Кожне українське формування мало свій політичний провід, як правило, не координувало свої дії з партнерами, більше того, були випадки жорсткої конкуренції.
Одне, що їх об’єднувало – на території Галичини та Волині не повинно бути жодних окупантів, і передусім – польських.
До кого має претензії сучасна Польща?
Очевидно, вживаючи загальні висловлювання на зразок "злочини українських націоналістів" Польща має намір звинуватити в ксенофобії весь український народ. А це вже навіть не абсурд, а якась маячня.
Невідомо, як завершиться робота спільної українсько-польської комісії.
Але якщо поляки мають намір зробити ОУН і УПА розмінною монетою для так званого українсько-польського примирення, то на це вони не мають жодних, наголошую – жодних моральних, історичних, юридичних і політичних підстав.
Усе, що вони можуть, – це зламати через коліно українську делегацію, яка добровільно "відречеться" від ОУН і УПА.
Проте я це виключаю. Не той час, не та ситуація, українці не дозволять.
Поляки загнали себе в глухий кут шовінізму. Вихід один – якнайшвидше вийти з нього. Це допоможе Польщі і полякам, послабить нашого спільного ворога Москву, поверне повагу України і українців.
Богдан Червак, голова ОУН, спеціально для УП
