Прокурорів – "на гачок"
Розпочався вже 18 рік XXI століття, однак прокуратура продовжує впевнено рухатися в напрямку ХХ-го. У минуле, прямо кажучи. І наразі основним двигуном цього руху лишається очільник відомства – Юрій Луценко.
Черговий "поступ" стався нещодавно, коли набула чинності Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах прокуратури.
Хоча наказ генпрокурора про її затвердження й містить щедрі посилання на чинний закон про прокуратуру, сам закон нічого не відає про службові розслідування. Більше того, Інструкція наділяє керівників прокуратури повноваженнями, яких за законом вони не мають.
Тобто Юрій Луценко вчергове вдався до порушення Конституції та закону про прокуратуру.
У старому "прокурорському" законі (1991 року) про службові розслідування також не йшлося, але згадка про них була в Дисциплінарному статуті органів прокуратури, до якого старий закон відсилав.
Дисциплінарний статут передбачав, що прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила, а в разі необхідності – міг призначити службову перевірку або службове розслідування.
Цим прокурором тоді був керівник органу прокуратури.
Іншими словами, за старого закону дисциплінарна влада (перевірка обставин та накладення стягнення) повністю зосереджувалася в руках керівників прокуратури.
Утім, після ухвалення у 2014 році нового закону про прокуратуру та створення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, дисциплінарна влада так само повністю перейшла до цієї комісії.
Дисциплінарний статут більше не діє, підстави та порядок притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності тепер містяться в новому відомчому законі.
Причиною такого рішення є те, що завдяки конституційним змінам прокуратура – разом з адвокатурою – стала органом правосуддя.
Агентів правосуддя (суддів, адвокатів та прокурорів) від інших учасників правовідносин найперше відрізняють високі стандарти незалежності та гарантії невтручання.
Тому не лише накладення дисциплінарного стягнення, але й будь-які перевірки обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею проступку, здійснюються лише Вищою радою правосуддя, яка є незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування.
Якщо говорити про адвокатів, то в цій ролі діють дисциплінарні палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії регіонів, які підконтрольні та підзвітні конференціям адвокатів регіону.
Для прокурорів майже рік діє вже згадана Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів.
Перевірка обставин – це критично важливий етап дисциплінарного провадження в контексті стандартів незалежності агентів правосуддя. Оскільки саме тут криється ризик неправомірного втручання та можливість тиску на них.
Перелічені дисциплінарні органи насамперед і покликані усунути керівників судів, прокуратур чи органів адвокатського самоврядування від цього етапу дисциплінарного провадження і в такий спосіб стати запобіжником від їхніх зловживань.
Адже практика дисциплінарних органів значною мірою транспарентна, а ухваленню рішення про накладення стягнення передує цілком змагальний процес.
Службові розслідування натомість мають внутрішньо-відомчий характер – тобто вони приховані від очей загалу. Про змагальність також не йдеться – це суто інквізиційний процес.
Крім того, кінцеві рішення дисциплінарних органів завжди колегіальні, а всі рішення під час службового розслідування залежать виключно від однієї людини – відповідного керівника.
Навіть у новостворених органах правопорядку – Національному антикорупційному бюро та Державному бюро розслідувань – законодавець передбачив дисциплінарні комісії, які теж значною мірою є незалежними від керівників цих органів.
Відтак, повернення в органи прокуратури службових розслідувань вчергове підважить незалежність прокурорів.
Службові розслідування традиційно постануть механізмом протиправного збору та нагромадження відомостей про незручних прокурорів та, одночасно, – надійним механізмом перетворення решти на безмовних виконавців волі керівництва.
Це рішення генпрокурора Луценка не є випадковим.
Адже, після запуску Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Державного бюро розслідувань, інших інструментів, які б дозволяли тримати прокурорів "на гачку", у нього просто не лишилося.
Тому і довелося взятися за старе.
Володимир Петраковський, екс-прокурор, менеджер групи "Реформа органів правопорядку" РПР, StateWatch, спеціально для УП
