Ван Бейтенен і Магнітський – викривачі з різними долями. Яку обере Україна?

Наприкінці 90-х увагу аудитора Європейської комісії Паула ван Бейтенена привернули випадки недотримання правил витрачання грошових коштів у його організації.

Ван Бейтенен порушив це питання і висловив своє занепокоєння спочатку всередині організації, а потім передав докази зловживань депутату Європейського парламенту.

Врешті-решт, парламент зажадав всебічного розслідування за всіма пунктами обвинувачення. Закінчилося тим, що всі керівники Єврокомісії склали з себе повноваження.

З призначенням нових керівників механізми протидії шахрайству всередині Єврокомісії стали значно ефективнішими. Ван Бейтенен згодом сам став депутатом Європарламенту та борцем з корупцією.

Таких, як ван Бейтенен, ми називаємо "викривачами".

Це люди, які не "домовляються" з власною совістю, а вважають за необхідне викривати зловживання й порушення в організації, у якій вони працюють. Їх не зупиняє навіть те, що такі дії можуть зруйнувати їм кар'єру або зіпсувати стосунки з колегами.

Захист цих хоробрих людей – обов'язок правоохоронної системи, що належним чином виконує свої функції.

Під час судового розгляду інформація, повідомлена викривачами, часто стає вирішальним доказом, що уможливлює винесення обвинувального вироку – особливо у справах, пов'язаних з шахрайством та корупцією.

Ось чому і держаним установам, і приватним компаніям важливо мати канали, через які людина може конфіденційно повідомити про те, що її турбує. Не менш важливо також мати механізми забезпечення захисту громадян, які наважуються повідомляти про порушення й зловживання.

Ставлення країни до викривачів, на мою думку, є показником загального стану правоохоронної системи та мірилом правовладдя.

Те, що сталося з Сергієм Магнітським, який свого часу викрив масштабну схему відмивання грошей владною елітою Російської Федерації, а потім, після 11 місяців тримання під вартою, помер за сумнівних обставин у СІЗО, – це приклад трагічної долі викривача в державі, яка не дотримується принципу верховенства права.

Сьогодні в Україні захист викривачів практично відсутній – і це одна з причин, чому в боротьбі з корупцією ще не досягнуто успіху, якого очікує та заслуговує український народ.

Консультативна місія ЄС в Україні (КМЄС), керуючись рекомендаціями ОЕСР та інших міжнародних організацій, виступає за підвищення рівня захисту викривачів та вдосконалення процедур перевірки їхніх повідомлень і проведення розслідувань.

Правоохоронні органи могли б, зокрема, провести для своїх працівників спеціальні тренінги з реагування на повідомлення викривального характеру.

Крім того, громадяни мають знати, через які канали можна повідомити про неправомірні дії та на який захист можна розраховувати в такому випадку. Ухвалення окремого закону, що гарантуватиме викривачам захист відповідно до міжнародних стандартів і норм, є нагальною потребою.

У зв'язку з цим у четвер, 8 лютого, КМЄС провела в Києві круглий стіл з питань удосконалення правової бази з забезпечення захисту викривачів.

Круглий стіл отримав схвальні відгуки керівників Національної поліції, Генеральної прокуратури, Служби безпеки та Національного агентства з питань запобігання корупції, які взяли участь у заході разом із представниками громадянського суспільства, журналістами, що проводять незалежні розслідування, а також експертами з держав-членів ЄС.

Учасники круглого столу висвітлили основні правові принципи захисту викривачів та підкреслили важливість підтримки здорового громадянського суспільства та журналістів.

Приклади справ викривачів, що розглядалися в судах країн ЄС, були корисними для розуміння процесуальних дій, що можуть бути необхідними в таких справах.

Насамкінець, хотів би зазначити, що в Європі чимало організацій, які борються за підвищення рівня підзвітності та відкритості. Зокрема, Transparency International, регулярно звертаються до країн ЄС і безпосередньо до інституцій ЄС із проханням надати підтримку в удосконаленні внутрішніх систем захисту викривачів.

Відставка всього керівництва Європейської комісії в 1999 році, про яку йшлося на початку цієї статті, – не ідеальний приклад: критики звертали увагу на те, що ставлення до Паула ван Бейтенена залишало бажати кращого.

Проте очевидним є те, що в ЄС механізми захисту викривачів працюють набагато ефективніше, ніж у багатьох інших країнах.

У цьому питанні, як і в багатьох інших, Україна зараз стоїть на роздоріжжі.

Уже найближчим часом Україні треба вирішити всерйоз і надовго, яке суспільство вона хоче побудувати – суспільство ван Бейтенена чи суспільство Магнітського.

Кястутіс Ланчінскас, голова Консультативної місії ЄС, спеціально для УП