Нові інституції як "п'ятий елемент" нової України

З 1169 року, коли Андрій Боголюбський, Володимиро-Суздальський князь, пограбував і зруйнував Київ, на наших землях вирує цивілізаційна війна.

Це боротьба за правдиву демократію (genuine democracy), людькі права (human rights) і правовладдя (rule of law).

У ХХ столітті це протистояння тривало невпинно у водночас звитяжних і химерних формах – від 1900 року, коли вийшла "Самостійна Україна" Миколи Міхновського до Революції на граніті 1990 року, що завершилась проголошенням незалежності України.

Між цими подіями були Національно-демократична революція 1917-1921 років, Холодний Яр 1919-1922 років, селянські повстання 1929-1932 років, УПА 1942-1953 років, тридцять років дисидентського руху (1955-1985).

Це – сім десятиліть безперервної кривавої боротьби, у якій ми втратили інтелектуальну еліту і зародок середнього класу, з якої вийшли живими, але не переможцями.

Ми маємо викривлені ціннісні орієнтири, нам бракує естетик і притаманна психологія "хуторянства". Ми втратили здатність до критичного та образного мислення, у нас укорінені патерналізм, безвідповідальне громадянство, відчуженість від держави як інституту.

Основа нашого суспільного договору – ігнорування права й закону. Наше правосуддя – це не засіб встановлення справедливості, а спосіб зведення особистих рахунків і перерозподілу власності.

Більшість наших державних інституцій – це пострадянські мутанти, нечутливі до публічних потреб і нездатні до примноження суспільного блага. У нас майже немає нових державних інституцій.

Єдиними винятками є патрульна поліція, система безоплатної правової допомоги, Національне антикорупційне бюро і Верховний суд. Приклад перших двох уже яскраво показує переваги створення нових інституцій з нуля перед реформуванням прогнилих пострадянських установ.

Значна кількість інституцій громадянського суспільства, за одиничними винятками, так само повторюють хиби політикуму й адміністративного апарату, будучи непрозорими, політично чи комерційно заангажованими, відверто слабкими.

ХХІ століття принесло нам нову революцію, яку дотепер не завершено. Це боротьба пасіонаріїв проти олігархату, зацікавленого в максимальній люмпенізації суспільства.

Пасіонарії як необхідний, але недостатній чинник, не мають шансів на перемогу, якщо не створять критичну масу нових інституцій у державному та громадському секторі і не наповнять їх собою.

За даними соціології (результати закритого соціологічного опитування 2016 року - автор), пасіонарії становлять біля 13% дорослих громадян України.

Мій досвід у державному управлінні показує, що їх частку в складі нової інституції, побудованої з чистого листа, за допомогою добору персоналу через відкриті чесні конкурси, його постійного навчання та мережуваня можна довести до 25%.

Цього достатньо для забезпечення стабільності й гнучкості нової інституції, її стратегічного розвитку.

Якими можуть і мають бути 10 основних ознак нової інституції держави чи громадянського суспільства для України?

По-перше, це політична незалежність.

По-друге, ефективне і відповідальне лідерство.

По-третє, побудова інституції на основі цінностей, покладення цінностей в основу політик, тобто планів і процедур.

По-четверте, нова етика – несприйняття конфлікту інтересів, свобода особистості, різноманіття, гендерна рівність, нульова толерантність до будь-яких форм дискримінації.

По-п’яте, пріоритет прав людини перед нормами законодавства під час правозастосування.

По-шосте, постійний зворотній зв’язок із цільовими групами (групами інтересів), залучення їх до ухвалення ключових рішень. Чутливість до змін у зовнішньому середовищі, гнучкість, творчість та ефективне управління змінами.

По-сьоме, відбір персоналу в першу чергу на основі цінностей, а не знань і вмінь, пріоритетність інвестицій у внутрішнє навчання персоналу.

До речі, я є скептиком прямої інтеграції людей з бізнесу до державного управління. Великим викликом є життєсвітний розрив між цінностями отримання прибутку й примноження капіталу в одному випадку та служіння публічному інтересу й роботи заради суспільного блага – в іншому.

По-восьме, мережування як стиль управління: внутрішнє (професійні групи, спільноти, об’єднані виконанням спільного завдання чи функції) та зовнішнє: залучення партнерів до спільної роботи – як союзників, так і опонентів (експертів, активістів, волонтерів).

По-дев’яте, повна відкритість усієї фінансової інформації для суспільства.

По-десяте, особлива увага до формування і просування нових естетик, прищеплення людям доброго смаку.

Сукупність такого роду нових інституцій і повинна сформувати основу для нової держави, суспільну роль якої також треба переосмислити. Державні функції варто максимально скоротити, звівши до чотирьох пріоритетів:

– створення рівних можливостей для всіх;

– справедливе правосуддя;

– захист від загроз;

– забезпечення глобальної конкурентоспроможності.

Для ефективної побудови нової держави потрібно докорінно змінити політичну модель взаємодії між главою держави, урядом і парламентом, а також виокремити та наново інституціоналізувати адміністративну складову державного механізму.

Необхідно усунути дуалізм у керівництві виконавчою владою (парламентська республіка або президентська республіка, коли глава держави є одночасно главою уряду), позбавити народних депутатів права законодавчої ініціативи і спрямувати роботу парламенту виключно за порядком денним, сформованим підзвітним йому урядом.

Треба сформувати політично нейтральний вищий корпус державної служби як основний рушійний механізм змін, забезпечити справжню незалежність регуляторів ринків природних монополій та Центральної виборчої комісії.

Держава буде міцною лише тоді, коли спиратиметься на сотні і тисячі правоспроможних, економічно самодостатніх територіальних громад і зростатиме з них. Саме тому слід максимально збільшити їх повноваження та ресурсну базу, тобто провести справжню децентралізацію.

Слід стимулювати розвиток органів самоорганізації населення, об’єднань громадян, благодійних організацій, делегувати їм максимально можливу кількість публічних функцій, активно залучати до бюджетного процесу, підготовки та впровадження ключових рішень.

Усьому цьому має передувати і супроводжувати в подальшому активне правопросвітництво та мережування задля вирішення спільних проблем – посилення правової спроможності громад, запровадження так званої grassroots justice.

Саме це є ключем до подолання побутової корупції, формування звички вирішувати повсякденні питання у правовий спосіб, розширення економічних можливостей, відповідальної реалізації виборчого права.

Виходячи з таких міркувань, перед нами постає завдання викристалізувати з 13% пасіонаріїв і структурувати три суспільні класи нової якості:

– професійних політиків;

– професійних функціонерів;

– громадських активістів з різних сфер суспільної діяльності.

Саме ці три нові класи і мають сформувати нові інституції – життєсвітну і організаційну основу нової України, "п'ятий елемент", необхідний і достатній для успішного завершення національної революціїї в інтересах українського суспільства.

Андрій Вишневський