Чи потрібна нам дипломатія під "Градами"?
Кінець минулого тижня ознаменувався черговим загостренням на фронті. Сім обстрілів та п’ятеро загиблих 23 листопада. Загалом із початку бойових дій військові втрати України сягнули майже 11 тисяч осіб.
Таку страшну ціну наш народ платить через російську агресію та нерішучість влади, яка не змогла швидко завершити війну, вірить у безальтернативність Мінських угод та навіть не розірвала дипломатичних і торговельних стосунків із агресором.
У питанні врегулювання ситуації на сході України наші керманичі свідомо підігрують Москві, для якої перемогою буде як замороження конфлікту, так і повернення Україні Донбасу без Криму на політичних умовах, прописаних в Мінських домовленостях.
Це вкотре підтвердила одна з останніх законодавчих ініціатив президента, яка стосується непідконтрольних Києву районів, – законопроект "Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей".
Документ ще на рік подовжує особливий статус окремих територій Донеччини та Луганщини й фактично відкриває шлях до амністії бойовиків і виборів під дулом російських автоматів. І Верховна Рада погодилася на це!
Аби діжка дьогтю була не без ложки меду, президент вніс до парламенту ще один законопроект – "Про забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях".
Головний здобуток так званого "законопроекту про реінтеграцію Донбасу", який парламент схвалив поки в першому читанні, – Україна нарешті визнає Росію агресором.
Завдяки цій нормі документ підтримала патріотична опозиція, домігшись вилучення з тексту згадки про капітулянтські Мінські угоди, що їх влада намагалася узаконити. Однак цілком імовірно, що під час розгляду законопроекту в другому читанні вони знову з’являться в тексті.
Закріплення за Росією статусу агресора в українському законодавстві важливе, але цього замало, щоб Москва повною мірою, зокрема й фінансово, відповіла за свої злочини на нашій території.
Після визнання РФ агресором логічно було б розірвати з нею дипломатичні відносини, присвоїти статус тимчасово окупованих територій Криму, Севастополю, як і окремим районам Донецької та Луганської областей, заборонити "торгівлю на крові".
Проте в президентському законопроекті про це – жодного слова.
Тому ми з колегами – народними депутатами з УКРОПу винесли на розгляд Комітету ВР з питань національної безпеки і оборони відповідні поправки.
Загалом ми маємо понад 20 пропозицій, які за обсягом більші, ніж сам законопроект.
Серед них – також заборона державним чиновникам відвідувати окуповані території, вимога визначитися зі ставленням до тих прислужників окупантів, котрі не вчиняли кримінальних злочинів, визначити визволення тимчасово окупованих територій основним завданням державної політики тощо.
Усе це, на наше переконання, перетворить законопроект, яким влада намагається відволікти увагу від млявого, майже мертвого Мінського процесу, на справжній акт волі українського народу.
Відстояти ці поправки буде непросто. Найбільш принциповим ми вважаємо пункт про розрив дипломатичних стосунків (поправка № 595).
Зберігаючи чинним Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 18 лютого 1992 року, наша держава дає ворогові залізний аргумент у міжнародних судах: офіційно Україна не має до РФ претензій, якщо не розриває дипломатичних стосунків.
Від припинення дипвідносин Україна нічого не втратить. Адже нині російсько-українська дипломатія – фантом. Вона не вирішує жодних важливих питань, українські консули не мають можливостей захистити бранців Кремля на території Росії.
Розрив дипломатичних відносин не створить залізної завіси на українсько-російському кордоні для простих громадян, а в будь-яких питаннях можна буде розбиратися у форматі двосторонніх консультацій чи за допомогою міжнародних посередників – як це відбувається зараз.
Втрати ж Москви будуть значними.
Із закриттям посольств і консульств Кремль залишиться без дипломатичного прикриття для працівників російських спецслужб, які діють в Україні. Росію буде позбавлено й таких важливих інструментів ведення гібридної війни, як торговельне представництво та Російський центр науки і культури (філія "Россотрудничества", яке пропагує ідеї "русского мира").
Відтак галас, який здійняв Кремль через можливий розрив дипломатичних відносин, цілком зрозумілий. А ось намагання членів галузевого комітету українського парламенту поховати цю поправку мають щонайменше дивний вигляд.
Дійшло до абсурду: представники БПП у її формулюванні ("Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом ініціювати розірвання дипломатичних відносини з країною-агресором…") вгледіли втручання у діяльність виконавчої гілки влади.
За їхніми словами, це начебто може стати підставою для оскарження цього закону прокремлівськими силами.
Здавалося б, прагнучи нарешті завершити війну, влада мала б задіяти весь арсенал засобів. Та наші керманичі вперто не хочуть припиняти партнерство з Росією, яке наразі закріплене не лише протоколом про дипвідносини, а й десятками двосторонніх угод.
Одна з можливих причин – негативний вплив цього "розлучення" на торговельні та бізнес-відносини. А вони останнім часом розвиваються й поповнюють кишені наближених до влади бізнесменів та бюджет агресора, як у цілком мирні часи.
За статистикою Державної фіскальної служби, порівняно з 2016 роком цьогоріч Україна збільшила імпорт вугілля з території РФ у грошовому еквіваленті на 300 мільйонів доларів – до 1,2 мільярда доларів. Загалом у першій половині поточного року імпорт з Росії зріс на 39%, а експорт – на 23%.
Тож голосування за поправку про припинення дипломатичних відносин, яка також передбачає відкликання українських дипломатичних установ з території Росії та подання законопроектів про розірвання двосторонніх угод між Україною та РФ, покаже, хто дорожить дружбою з агресором.
Нагадаю лише, що дипломатичні відносини часом розриваються й під менш вагомими приводами, ніж десятки тисяч жертв.
Тарас Батенко, народний депутат України, голова політради партії УКРОП, спеціально для УП
