Про що ми проголосували
Цими днями я отримую сотні листів і дзвінків з питанням: просимо, серед криків, воплів про зраду-зрадную, пояснити, будь ласка, що ви проголосували.
У ситуації, коли сотні моїх колег у парламенті зайняли просту і популярну позицію нищівної критики Мінських угод, коли депутати у своїх зручних кріслах і смачній парламентській їдальні закликають до наступу на Донбас. Це – найлегший шлях знайти любов у серцях людей.
Я послідовно відстоюю позицію, що ці неідеальні, непрості Мінські домовленості, підписані в критичний для держави момент, допомогли нам вистояти як Країні, посилили міжнародну підтримку України і на сьогоднішньому етапі грають роль стримуючого фактора для невміняємої Москви.
Що, на жаль, ми не можемо тільки у військовий спосіб звільнити Донбас і Крим! А всі, хто кричить про це, в гріш не ставлять життя українських солдатів! Ми повинні звільнити Донбас і Крим, посилюючи українську армію і дипломатичний фронт – тільки в синергії.
У Верховній Раді я вже півтора роки збираю неформальну групу "мінська платформа", куди запрошуємо експертів, учасників мінських робочих груп від України і ОБСЄ, аби інформувати депутатів про роботу груп і радитися з ними щодо миротворчих процесів.
Я щиро прагнула спокійно й аргументовано представити позицію влади під час обговорення двох законопроектів і в залі ВР, почути логіку не тільки ПРОТИ, але й інші аргументи, чому правильно голосувати ЗА. І я вважаю підлістю – не щодо себе, а до виборців, які мали право почути всі позиції й аргументи – дії тих колег і колєжанок, які після виступів своєі високодостойної і високоморальної фракціі, удерлися на трибуну й поскручували мікрофони. Дуже "європейський" підхід.
Я щиро чекаю реакції посольств європейських країн і США, які неодноразово давали публічну підтримку тим чи іншим законопроектам "єврооптимістів" і не приховують своїх щирих симпатій до цих груп і фракцій. Я чекаю реакції на конкретні дії цих молодих політиків, які просто намагалися зірвати обговорення, які, щодня публічно обпльовуючи дії влади всередині краіни і за кордоном, вирвали мікрофони після своїх критичних до влади виступів, коли тривало ключове для країни обговорення!
Ключові для безпеки України і самого ЄС! ЄС і США послідовно підтримують мінський процес, маю це підкреслити.
Тому спробую сформулювати позиції у відповідь на певні питання, на які хотілося дати відповідь з трибуни ВР під час обговорення законопроектів.
1) Мінські угоди вигідні Москві. Їх писали в Москві. Навіщо ми їх імплементовуємо в українське законодавство?
До хвилини пам'ятаю першу мінську зустріч 26 серпня 2014 року... Коридорами розкішного президентського палацу Лукашенка тинявся, весь в Бріоні, з сумкою Мон Блан, речник Путіна, перев'язаний потішними опереточними георгіївськими стрічками.
Ця картинка – пам'ятник Путінському режиму, подвійним стандартам, де верхівка живе розкішним життям, повністю інтегрована в європейсько-американський комфорт, має там нерухомість і рахунки, цінує європейський спосіб життя, бо до нього звикла, а простому люду нав'язують "русский мир", перев'язаний потішною георгіївською стрічкою.
Тривали важкі переговори. Напередодні першої зустрічі Путін використав свою улюблену тактику: посилити свої позиції, примусити перемовників до капітуляції, поставити їх в патову ситуацію і дотиснути йти на путінські умови.
Напередодні першої мінської зустрічі Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, війська регулярної російської арміі вдерлися на Донбас... Телефон Порошенка розривався, йому дзвонили військові керівники і доповідали трагічну ситуацію по Іловайську, де вприціл, в "коридорі миру" росіяни розстрілювали українських солдатів і добровольців, цвіт нашої націі.
Тоді в Мінську була тільки високий представник ЄС Кетрін Ештон. А вже за 10 днів, 5 вересня, у Мінську відбулася зустріч в нормандському форматі. Меркель і Олланд хотіли врегулювання конфлікту, але чітко давали зрозуміти, що воювати за Україну (як до того і за Грузію) світ не буде, тому домовляйтеся. Путін цідив кріз зуби, що "нас там нет"...
Щодня гинуло кілька десятків українських військових. Тому на початку вересня, коли вже безпосередньо підписувалися мінські угоди, ключова їх мета була одна: зупинити вбивство українців і зберегти Країну.
Путін готував цей план як план капутуляції України, за мовчанки ЄС, якому ключове було – зупинити гарячу фазу конфлікту. Він вимагав пріоритетності політичного блоку, малюючи війну на Донбасі як виключно внутрішню українську проблему, громадянський конфлікт, що тіпа " ріспублікі" повстали через "притіснєнія" російської мови і вимагають більшої децентралізації й самостійності. Для європейців важливо було припинити військові дії і вбивства, так, ціною України...
Україні було найважче. Донбас заливало кров'ю... Йшлося про збереження Держави, бо ж метою Путіна був не Донбас, а Київ, Україна. Йшлося про українських солдатів і цивільне населення, яке на Донбасі в ті дні жило в бомбосховищах, і серце рвалося від страждань українських дітей, пенсіонерів, жінок, які були жертвами цих експериментів російських імперських амбіцій.
Нам вдалося закласти в Мінські угоди ключові позиціі для збереження держави: виведення іноземних військ і техніки (очевидно, що йдеться про російські, але включення дефініції "російські" на тому етапі просто не пройшло би); відновлення контролю над україно-російським кордоном.
Так, в угодах є політичний, болючий для Києва, блок. Але таким є компроміс, і такі тоді були обставини. І той, хто про то "забув", просто не знає, що таке – отримувати звістки про вбивство солдатів, чути крик їх матерів і розуміти відповідальність за збереження життя кожного солдата, за збереження України.
2) Санкції проти РФ з'явилися влітку 2014, після анексії Криму. Навіщо говорити, що санкції проти РФ прив'язані саме до виконання Мінських домовленостей?
Після анексії Криму ЄС ввів смішні санкції: візова відмова кільком десяткам росіян, тіпа потішного Стрілкова (у санкційному списку він саме так був записаний, хоч його справжне прізвище Гіркін). Ті санкціі Кремль навіть не відчув, вони були смішніші за жало комаря. Саме ця безкарність і впевненість, що світ не втручатиметься в агресивну політику РФ, розв'язали Кремлю руки і призвели до повномасштабного вторгненння в Україну у серпні 2014 року.
Серйозний пакет економічних санкцій, які реально били по економіці агресора, призвели до падіння курсу рубля, ключове – заморозили доступ країни-негідниці до нових технологій, європейських і американських банківських кредитів, – було ухвалено саме після підписання Мінських домовленостей.
У риториці і заявах лідерів ЄС і США, у рішеннях Єврокомісії та американськоі адміністрації щодо санкцій звучить одне і ключове: санкції триватимуть до повного виконання Мінських домовленостей! До повного! Аж до відновлення контролю над україно-російським кордоном!
Хто серед українських політиків проти відновлення кордону, той виступає проти Мінських домовленостей. Зверніть увагу – саме ті, хто тиждень проривали кордон на Заході України, принижуючи українських прикордонників, у драматичні парламентські дні блокували трибуну українського парламенту, прориваючи наш дипломатичний фронт і виступаючи проти Мінських угод, які вимагають відновлення контролю на східному кордоні. Співпадіння? Не думаю!
3) Президент перевищив повноваження, підписуючи угоди, і не порадився з парламентом.
Уся країна побачила цими днями, як то воно: радитися з безвідповідальною і популістською частиною парламенту... У критичні дні 2014 – лютого 2015 року будь-яке зволікання вартувало життів тисяч українців. Йшлося про збереження Країни. Президент ухвалював рішення як гарант Конституції, Верховний Головнокомандувач і лідер, який впроваджує зовнішню політику.
Під нормандськими і мінськими домовленостями стоять підписи його партнерів і колег- президентів Франції, РФ, канцлера Німеччини. Вони теж перевищили повноваження? І ключове – саме підпис Путіна під нормандськими документами і його посла Зурабова під мінськими роблять РФ суб'єктом домовленостей, а не спостерігачем, як і ЄС, за яких підписи поставили Олланд і Меркель.
Тепер КОЖНА сторона має виконати свою частину зобов'язань: РФ – вивести війська і техніку, піти ГЕТЬ з Донбасу; Україна – політичний блок (ми його, до речі, виконали, ухваливши відповідне законодавство, яке так і не набуло чинності через невиконання безпекового блоку з боку РФ); ЄС – тримати санкції до повного виконання Мінських угод, до відновлення контролю над кордоном.
4) Після ухвалених законопроектів у ВР з'являться гіві-мотороли.
Ці апокаліптичні завивання ми чуємо з вересня 2014 року. ВР і досі на місті. Гіві й мотороли – самі знаєте де.
5) Навіщо голосували за закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО?
Цей закон проголосували у вересні 2014-го, а не в жовтні 2017-го! А фракції "Самопомочі", представники "Укропу" й інші блокувальники трибуни голосували за цей закон, за зміни до нього у березні 2015-го! Тобто тоді це була не зрада, а зараз зрада-зрадная. Що ж трапилося за ці роки, якщо ЖОДНЕ з апокаліптичних передбачень не реалізувалося? А нічого. Окрім того, що "Самопоміч" вийшла з коаліції і не шкодує сил і нервів не на боротьбу за Україну, а на боротьбу з владою.
Ключове: ані після вересня 2014-го, ані після березня 2015-го цей проголосований закон так і не набув чинності. По Донбасу ходить не народна міліція, якою лякають виборців радикали, а росіяни і місцеві орки, озброєні російським воєнторгом.
Так ми будемо народною міліцією лякати, чи виганяти орків? Ну, й ще раз наголошую – ухвалений у 2014 році закон мертвий і не може набрати чинності до виконання з боку РФ безпекового блоку Мінських угод. І зараз ми голосували не закон, не його пролонгацію, а можливість застосування, якщо протягом року зміниться безпекова ситуація. Натомість, це голосування дало беззаперечний козир нашим дипломатам вимагати продовження санкцій проти РФ.
6) У законі "Про особливості місцевого самоврядуваня в ОРДЛО" закладено норми про народну міліцію, свої суди, це легітимізація бойовиків.
Документ, який ухвалювали в критичні для України дні, був важким і компромісним. Непростим для України. Путін прагнув закласти в той закон можливість з боку "ріспублік" блокувати зовнішню політику України, визначати наш зовнішній вектор, у тому числі заблокувати наш шлях до ЄС і НАТО, Угоду про асоціацію і безвіз. Врахуйте, що і в самих ЄС і НАТО є сили, які б з радістю вітали подібні норми. Ми все це відбили.
Ніякий окремий регіон України не може і не буде визначати зовнішню політику всієї держави, бо це питання всіх українців, а не окремих бажань. Закон "Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО" не має жодних норм, що блокують наш зовнішньополітичний шлях. Саме це була мета Путіна. А щодо легітимізації бойовиків, то їх офіційно не визнав навіть сам Путін, бо цих людей публічно соромно показувати. Ховає їх Кремль і його посильний по Донбасу Сурков, як Карабас-Барабас своїх маріонеток у запиленому саквояжі.
Тим більше світ не визнав "ріспублік" і їх ватажків. Щодо амністії – нам доведеться простити тих, кого Кремль втягнув в інформаційну і пропагандистську кампанію і кому задурили голову. Це буде важко, але такий шлях пройшли всі повоєнні краіни. Ми ж простили після 45-го німців, бо не всі серед них були фашистами.
Ми не можемо в кожному жителі Донбасу бачити ворога. Але всі, причетні до вбивств і тероризму, до збиття Боїнга і катувань наших заручників, до ґвалтувань – сидітимуть. Ці злочини не потрапляють під амністію, і є злочинами проти людяності, які не мають термінів давності.
7) Чому саме зараз голосували за пролонгацію закону “Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО”?
Тому, що термін ухваленого закону "Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО" спливає в жовтні 2017 року. І Кремль уже розпочав свою брехливу гібридну кампанію, що, мовляв, бачте, Україна виходить з Мінських угод, тож усе – знімайте з РФ санкціі. У ЄС – і ви самі це знаєте – є чимало сил і лобістів, яік підтримують зняття санкцій з РФ. Тож гра Кремля була: зняти з Москви європейські санкції українськими руками. Не вийшло.
Також зверніть ще раз увагу, що ухвалений в найдраматичніші дні 2014-го закон "Про особливості місцевого самоврядування" має тимчасовий характер, лише на кілька років. Бо Донбас – це не окрема республіка, а Україна. І, ще раз наголошую, закон не набув чинності.
8) Чому "Опоблок" підтримав голосування за закон “Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО”?
Питання до них. Але "Опоблок" дав лише 9 голосів з 40 членів фракціі, тобто, менше 25% їх депутатів. "Опоблок" бореться за голоси сходу і завжди публічно підтримує Мінські домовленості як такі, що ведуть до врегулювання ситуації і відновлення миру на Донбасі. Усі соціологічні опитування показують, що для українців питання миру є ключовим, а на сході Мінські угоди підтримують більше, ніж на заході. Тому для "Опоблоку" і його електорату це голосування є логічним.
9) Чому Москва і маріонетки схвально сприйняли цю ініціативу голосування по закону "Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО"?
Я бачила протилежне. Москва і їх посіпаки влаштували істерику в Мінську щодо українських законопроектів напередодні голосування. Вони проклинають і завивають, критикують та істерять щодо законопроекту, який визнає РФ країною-агресором.
А щодо пролонгаціі закону "Про особливості самоврядування", то я не чула і не читала радісних і переможних реляцій з Москви. Були розчаровані і крізь зуби заяви Москви і їх маріонеток, що, мовляв, Київ ухвалив цей закон під тиском, і що все одно він його не виконував і не збирається виконувати.
Це мало схоже на радість, скорше на розчарування, що їх план зняти санкції нашими руками провалився! А от наші європейські і американські партнери привітали нашу мудрість.
10) Які новели, закладені в іншому законопроекті "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях", є найпринциповішими?
Цей законопроект ухвалено лише в першому читанні і буде допрацьовано до другого. У тому числі, враховуючи новели альтернативних законопроектів. Ключове – визнання РФ країною-агресором. Чому саме зараз? Бо кілька років тому навіть наші найближчі союзники і партнери закликали до стриманості і не сприймали визнання істини публічно.
Так само як не сприймали нашої ініціативи про миротворчу місію на Донбасі. Сьогодні час інший і всім уже все зрозуміло про РФ. А ухвалення цього закону допоможе нам бити по РФ в міжнародних судах і в діалозі щодо миротворчої місії, де апріорі не може бути жодного росіянина, громадянина країни-агресора.
11) Чому в законі розділено питання Криму і Донбасу?
Ми однаково боремося за повернення Донбасу і Криму, але навіть в міжнародному праві ситуація з цими вкраденими українськими територіями визначається різною термінологією. Крим анексовано, на Донбасі – повзуча анексія, росіяни відмовляються визнати там свою присутність.
Методологія повернення цих територій також буде різною, це очевидно. Нам потрібно зафіксувати законодавчо російську присутність на Донбасі, виділити в один блок, що є спільного в ситуаціях з Кримом і Донбасом (порушення прав людини окупантами, рівне ставлення України до громадян, які перебувають в окупаціі) і виокремити те, що відрізняє. Зокрема, застосування військової компоненти на Донбасі, де продовжується терор росіян і контрольованих ними банд.
Допрацюванням цих новел я і колеги займемося наступного тижня. І тут я відкрита до співпраці й обговорення з усіма.
12) Чому за цей законопроект не голосували "Батьківщина", "Опоблок", "Самопоміч"?
Питання до них. Але воно риторичне...
P.S. Серед сотень дзвінків у ці дні один був особливо важливим для мене – від Володимира Павловича Горбуліна. Підтримав, що не зірвалася, коли з усіх боків тягнулися руки вирвати мій мікрофон. І ключове: сказав, що найважче – це мати позицію і публічно її відстоювати в океані критики і популізму. Але так правильно, бо так потрібно країні.
