Каталонський урок для України

Міністерство закордонних справ оприлюднило ставлення України до подій в Іспанії останніх днів. Вирок вітчизняних дипломатів, очевидно, освячений в Адміністрації президента, однозначний: референдум у Каталонії – не законний. А отже незалежності цьому краю найближчим часом не бачити.

Складне й заплутане питання вітчизняне МЗС розв’язало з дивовижною легкістю. Така спрощеність у ставленні до проблеми самовизначення народу викликає подив. Адже події останніх десятиліть породили нове явище в сучасному світі: завершення процесу формування національних держав. Тих народів, котрі з різних причин затрималися із самовизначенням і здобуттям права на незалежний розвиток.

Чи треба нагадувати, що до таких народів належать і українці, котрі скористалися розвалом імперії і тепер намагаються побудувати державу?

Каталонці, які свою державність ведуть ледь не з XI століття, а з XIII вже мали власний парламент, такої нагоди не мали. 1714 року війська іспанського короля Філіпа V захопили Каталонію, зруйнували Барселону і залізною рукою приєднали край до Іспанської імперії, заборонивши місцеву мову, культуру, звичаї.

Усе це тривало ледь не до останнього часу. Ну аж надто подібна ситуація до українських проблем! Можна лише констатувати сформований у народу запит на самостійний розвиток. До чого українцям, принаймні, годилося би поставитися з великою повагою.

Тож якщо ви бажаєте оприлюднити своє ставлення до цього вкрай складного питання – хоч вас про це ніхто не питає – тоді слід було би висловитися і про спосіб, у який спосіб іспанський уряд вдався до брутального розв’язання проблеми з проведенням референдуму. Це було би хоч збалансовано.

Але постає питання: чи варто країні, котра має подібну історію становлення й прагнення до незалежності, так категорично висловлюватися?

Каталонія – це не історія Криму. І тим паче не Донецьк. Це, швидше, історія України зі своїми характерними особливостями. І з усіма наслідками, що випливають звідси. Якби не столітнє національне й мовне упослідження – не було би настільки категоричної реакції каталонців на проблему незалежності.

Цей випадок показує, що міжнародна спільнота досі не виробила універсальну формулу реалізації права на національне самовизначення. Наразі існує формула, за якою міжнародне визнання отримує народ, пригнічений за національною або релігійною ознакою.

Та ця формула не дає відповіді на всі питання в сучасних умовах. Тому будуть і надалі запитувати: чому Косово можна, а Каталонії – зась?

Українське МЗС уже знайшло таку формулу щодо Каталонії і відповіло на неї досить однозначно: референдуму – а отже й незалежності! – Барселоні не бачити. Хоча б через те, що Мадрид у жодному разі не піде на поступки.

Як і Москва в питанні Криму. Росія швидше удавиться, ніж погодиться віддати колись силою награбоване. Така природа імперій. І українське МЗС до цього, судячи з усього, ставиться з розумінням. Шкода.

Віктор Мороз, політичний оглядач, спеціально для УП