Кооперація проти латифундії – непочата битва за село
Черговий стрибок цін на харчі літом-восени цього року змусив вкотре замислися про причини. Багато правильних речей сказано експертами, але мало хто наголошує на хибній моделі господарювання, що встановилася в селі.
В агропромисловому комплексі погоду роблять великі гравці – агрохолдинги, трейдери, переробні підприємства, банки тощо. Ці аграрні "носороги" майже безроздільно владарюють усередині країни, мають своє лобі в політичній верхівці. При цьому самі хворобливо залежні від експорту і "штормів" світових ринків – найменші глобальні хитання боляче б'ють по нашій розбалансованій економіці.
Натомість 46% усієї валової продукції в аграрному секторі України дають неорганізовані селяни. Йдеться переважно про особисті селянські господарства. Тобто людей, які самотужки обробляють городи, тримають курей, свиней, корів.
Із певною натяжкою можна сказати, що ці осібники годують країну. Але в який спосіб?
Технології ведення хазяйства – відсталі й трудомісткі. Результати їхньої праці значною мірою потрапляють до перекупників або тих же великих аграрних "носорогів", які не зацікавлені (та й не здатні) допомогти дрібним виробникам розгорнутися на повну силу.
Як казав один фермер, українська ментальність така, що селянин завжди продасть найкраще, але умови спонукають його зробити це за найнижчою ціною – для підтримки штанів.
Інтереси селян страждають через їхню ж нездатність зорганізуватися у більшу згуртовану силу.
Між тим 80% продукції світового аграрного сектору виробляються та реалізуються через селянську кооперацію. У країнах Азії цей відсоток зростає до 90%. У Європі – від 60%. Кращої форми господарювання для дрібних сільських виробників людство поки не придумало.
Наведу приклад. У Смілянському районі Черкаської області підприємець виробляв сир Моцарела. Переробляв три тонни молока на місяць. А переважну більшість молока в навколишніх селах збирали "гінці" молокозаводів із Черкаської, Кіровоградської, Київської областей. Платили дві гривні за літр.
Місцевий активіст Сергій Тимофеєв ініціював створення кооперативу зі збору й доставки молока. Придбали старенький молоковоз ЗІЛ. Після важкої війни з "гінцями" молокозаводів селяни почали возити молоко на сироварню Моцарели.
Відтоді підприємець-сировар став переробляти близько 23 тонн молока на місяць. Запустив виробництво ще 11 сортів сиру. Платить власникам корів шість гривень за літр зданого молока.
Отже, виручка селян на рівному місці зросла втричі!
Це означає, що в людей з'явилися підстави розвивати виробництво, планувати життя саме на цій території, а не шукати долі деінде. Покращилася соціальна ситуація. Споживачі, переважно городяни, отримали чудовий асортимент сирів, вироблених за традиційними технологіями.
І все через маленькі, але вмілі організаційні кроки в кооперації.
Нині в Україні є 1035 сільськогосподарських кооперативів. 40% з них – не працюють. За останні п'ять років з'явилися всього вісім нових об'єднань.
Тоді як, за оцінками спеціалістів, український аграрний сектор потребує щонайменше 10-12 тисяч кооперативів. Виходить, що бажаних результатів ми досягнемо через 6 тисяч років...
Пік селянського кооперативного руху припав на "помаранчевий" 2005-й. Було сформовано відповідну суспільну думку, ухвалено державну програму розвитку кооперації, під яку заклали 7 мільярдів гривень. На жаль, уряд Азарова повністю її скасував.
Україна рано чи пізно буде вимушена повернутися обличчям до сільської кооперації як апробованої та визнаної світом практики. Процес не буде простим, адже зміцніле селянство неодмінно перетнеться в інтересах з "носорогами" агробізнесу. Однак якщо інші країни знаходять компроміс у цьому питанні, значить, зможемо і ми.
Кооперація – це питання нашої продовольчої безпеки, демонополізації ринків, порятунку традиційного укладу села. Вважайте, питання української ідентичності.
Зрештою, кооперативний селянський рух – це гарантована смачна і свіжа екологічна їжа на наших столах. І, що дуже важливо, доступна для всіх громадян.
Сплачуючи за такі харчі, ми можемо бути певні, що гроші підуть тим, кому належить. А не розійдуться по кишенях монополістів та їхніх політичних "кришувальників".
Олена Кононенко, науковий співробітник Інституту аграрної економіки, експерт з аграрних питань, спеціально для УП
