Як Київ воює з місцевим самоврядуванням

Вівторок, 17 жовтня 2017, 15:00

Безперечно, децентралізація – це здобуток Революції Гідності. На її знаменах новообраний тоді парламент ухвалив низку "децентралізаційних законів". Минуло більш як три роки, а віз не просто там – його вже тягнуть назад. Місцевому самоврядуванню вже не додають, у нього забирають. І щоразу більше…

Ще донедавна я сподівався, що постійні "дзвіночки" зміни ставлення до місцевого самоврядування все ж таки не є системними тенденціями і децентралізація залишається політикою та пріоритетом держави.

Але останні події засвідчують: у країні згортають децентралізацію і розпочали відвертий наступ на місцеве самоврядування.

Ба більше, центральна влада не просто вирішила перекрити "фінансовий кисень" місцевому самоврядуванню чи встановити тотальний контроль за його рішеннями. Вона формує з місцевого самоврядування "образ ворога".

Атака триває на трьох фронтах.

І. Згортання бюджетної децентралізації.

Прем’єр-міністр та інші високопосадовці полюбляють згадувати, наскільки виросли місцеві бюджети. Але вони забувають сказати, наскільки збільшилися їхні видатки. Причому видатки не власні, а делеговані – ті, які держава повинна забезпечувати фінансами згідно із законом. Другий рік поспіль значна частина з цих видатків перекладається на плечі місцевого самоврядування, і ця тенденція має продовження.

Бюджет 2017 року переклав на місцеві бюджети оплату всіх комунальних послуг, праці непедагогічних працівників та пільги на проїзд. А вже в проекті бюджету на 2018 рік заплановано перекласти на місцеве самоврядування всі пільги з комунальних послуг – це додатково обтяжить місцеві бюджети на 7 мільярдів гривень. І далеко не всі міста чи, тим паче, об'єднані територіальні громади зможуть за рахунок власних коштів покрити ці пільги.

На місцеву владу також планують перекласти всю заборгованість з комунальних послуг за минулі роки. Станом на 1 вересня 2017 року – це 8 мільярдів гривень. Але з початком нового опалювального сезону ця сума може збільшитися в рази.

Крім того, у бюджеті на наступний рік заплановано збільшити відсоток так званої реверсної дотації (вилучень з місцевих бюджетів).

У масштабах країни – це вже навіть не мільярди, а десятки мільярдів гривень.

ІІ. Тотальний контроль за рішеннями місцевого самоврядування.

Не секрет, що органи місцевого самоврядування перебувають під особливою увагою нереформованих правоохоронних органів, які дуже активні на місцях і вперто не помічають корупції на центральному рівні. При цьому найбільша "опіка", звичайно, дістається тим радам, де керують представники опозиційних партій.

Але цього владі виявилося мало: їм потрібен прямий вплив і тотальний контроль. Тому виникла ідея про адміністративний нагляд за рішеннями місцевих рад. 

Після епопеї з префектами, яких хотіли впровадити сумнозвісними змінами до Конституції (паралельно, до речі, із запровадженням особливого статусу ОРДЛО), в урядових головах народилася ще "геніальніша" ідея – надати право контролю за рішеннями органів місцевого самоврядування теперішнім обласним та районним держадміністраціям.

Останніх буде наділено правом зупиняти будь-яке рішення місцевого самоврядування, без пояснень та особливих процедур. Про це йдеться в проекті закону "Про здійснення державного контролю за відповідністю рішень органів місцевого самоврядування Конституції та законам України". Ці повноваження є навіть ширшими, ніж колись мала прокуратура.

Усі, хто знає рівень правової культури місцевих держадміністрацій та їхнє ставлення до місцевих рад, розуміє: це буде кінець незалежності місцевого самоврядування.

Сьогодні завдяки активному спротиву органів місцевого самоврядування, а також, до її честі, адекватній позиції Асоціації міст України, просування цього законопроекту, на щастя, вдалося зупинити.

Але я переконаний, що це питання ще неодноразово спливе. Оскільки слухняні органи місцевого самоврядування є "блакитною мрією" нашого президента, бажання реалізувати яку буде загострюватися з наближенням чергових президентських виборів.

ІІІ. Дискредитація місцевого самоврядування та усунення "неугодних".

Мабуть, усі помітили постійну мантру державних урядників та провладних депутатів, що міста "жирують", що в них гроші на депозитах... Причому це подається як неефективність місцевого самоврядування, яке не може використати гроші.

Парадокс цієї маніпуляції полягає в тому, що насправді все навпаки. Хто працював у бюджетній сфері – знає: більша частина робіт/послуг замовляється заздалегідь, а оплата відбувається значно пізніше їхнього фізичного надання.

Тому покласти кошти на депозит на початку року, заробити для бюджету додаткові гроші, а в кінці року провести оплати – це ознака високоефективної праці в інтересах громади.

Це лише один приклад дискредитації, їх можна наводити набагато більше. Але й цього виявилося замало.

Люди в більшості не вірять у цю брехню, вони бачать реальні результати роботи міських голів та позитивні зміни в громадах. Саме тому влада перейшла до прямого нищення місцевого самоврядування. Прикладів теж дуже багато. Я наведу ті, що є особисто для мене близькими та болісними.

Моє рідне місто Львів. Його мешканців зробили заручниками "сміттєвої блокади". За надзвичайної ситуації, яка сталася на полігоні твердих побутових відходів, держава не надала допомогу (як це передбачено законом і як підказує здоровий глузд).

Навпаки – владні інституції всіляко перешкоджали розв’язанню проблеми, реалізовуючи цинічний і нелюдський план зведення політичних рахунків.

Ще один свіжий приклад – висловлення недовіри міському голові Миколаєва та дострокове припинення його повноважень. Хоча він, за оцінками багатьох експертів, показував дуже високу якість праці. Без жодного обґрунтування та юридичних підстав – лише тому, що так домовилися так звані місцеві еліти. Переконаний, не без погодження з київськими "покровителями".

Замість висновку

Чому ж відбувається наступ на місцеве самоврядування? Причина банальна й примітивна, як це мені виглядає.

Я пояснюю це лише заздрістю успіхам місцевої влади.

Усі соцопитування засвідчують доволі високий рівень довіри до місцевого самоврядування та його очільників і, навпаки, низький – до центральних органів влади: Верховної Ради, президента, Кабміну.

Тому є бажання "обнулити ситуацію" і опустити потенційних чи вже теперішніх політичних конкурентів до свого рівня недовіри.

Тільки не розуміють панове з Банкової та Грушевського, що це завдання до наступних виборів – непідйомне. Адже інерція позитивних змін у громадах все одно буде працювати не один рік.

Прикро, що при цьому через перешкоджання місцевому самоврядування постраждають конкретні громади, комфорт проживання яких міг би рости ще інтенсивніше.

Любомир Зубач, народний депутат України, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Дозвільна кухня: Реєстрація потужностей чи експлуатаційний дозвіл для бізнесу?

Уроки впровадження накопичувальних пенсій у Польщі, що варто взяти до уваги

Як головування Польщі у ЄС дозволить посилити тиск на імпорт російських енергоносіїв

Цифрова трансформація правосуддя: як Україна створює сучасну судову систему

Як АРМА стало "золотим парашутом" для росіян

Людина і її місце. Промова на врученні Премії Шевельова