Про матеріальні та законодавчі барикади на шляху агресора до України
Ясна річ, що в умовах війни формальний характер кордону між двома воюючими країнами – річ неприпустима. Хіба що дуже хочеться цю війну програти.
На жаль, Україна сьогодні опинилася в такій ситуації, коли доводиться існувати з неконтрольованими ділянками кордону з агресором на сході. Проте, це не означає, що потрібно, як у знаменитому мультику, викопати собі яму, залізти в неї і чекати смерті – мовляв, все одно колись помру, то навіщо робити спроби жити.
Наразі ми бачимо спроби всілякими способами відгородити себе від агресора.
Так, іноді ці спроби не такі вдалі, як би того хотілося, іноді досить-таки суперечливі. Але найголовніше – вони є.
Відгородитися фізично: проект "СТІНА"
Перша з таких спроб (ну й, мабуть, найбільш невдала на сьогодні) відома українському суспільству під назвою "Проект "Стіна" або "Європейський вал".
Ідея відгородитися стіною від небажаних сусідів стара як світ. Українська версія виплекана самим суспільством. А коли "старший брат" почав проявляти по відношенню до України агресію, цілком виправдано було починати цю ідею матеріалізовувати.
Ініціювання будівництва вздовж українсько-російського кордону, який вважається найдовшим у Європі (1.974 км сушею та 321 км морем) приписують тодішньому прем'єру Арсенію Яценюку.
Задля посилення безпеки на кордоні проектом було передбачено облаштування надпотужної системи, що складалася б з ровів, бетонних валів, колючого дроту та систем спостереження по всій довжині кордону. В загальному на все це планували витратити грандіозну суму – 8 мільярдів гривень, і завершити будівництво у вкрай стислі терміни – до 2018 року.
Пізніше вартість проекту переполовинили, а термін завершення відсунули до 2020 року.
На побудову першої черги "Стіни" у 2015-2016 роках виділили 600 мільйонів гривень, але будівництво суттєво сповільнилось – як пояснюють, через брак коштів.
Проте правоохоронці запідозрили наявність іншої не менш банальної для нашої країни причини – розкрадання грошей при реалізації проекту.
У липні 2017 року в Генпрокуратурі запідозрили вчинення відповідного злочину у розмірі близько 100 мільйонів гривень. Пізніше у НАБУ оголосили про розкрадання майже 17 мільйонів державних гривень та затримання підозрюваних, причому керівник НАБУ Ситник заявив, що про розслідування ГПУ на 100 мільйонів йому нічого не відомо. Детально про це нещодавно написала "Українська правда".
Разом з тим сьогодні ж звучать заяви щодо необхідності подальшого фінансування проекту "Стіна" та продовження будівництва.
За словами керівника Державної прикордонної служби Петра Цигикала, у 2017 році на проект виділили 500 мільйонів гривень, що становить лише 55% коштів, необхідних на цей рік.
Логічно, що при таких масштабах корупції деякі експерти висловлюються за те, щоб спочатку розібратися, куди ж поділися вже виділені гроші, а вже потім продовжувати реалізацію проекту – не кажучи вже про розпал дискусії про те, чи взагалі потрібна така "Стіна", і якщо так, то для чого.
Натомість інший табір експертів (до якого відношу себе і я) наголошує на тому, що розкрадання коштів розслідувати, звичайно, необхідно. Також, можливо, слід більше уваги приділяти тому, який вигляд насправді матиме побудований "Європейський вал", – проте припиняти будівництво ні в якому разі не можна!
Адже йдеться про національну безпеку. А тут, як показує історія, економія недоречна.
Відгородитися юридично: законодавчі ініціативи
Умовно до другого блоку обмежувальних заходів стосовно перетину українського кордону громадянами РФ можна віднести:
1) ініціативу про скасування безвізового режиму з країною-агресором (проект постанови №4030 "Про звернення до Кабміну щодо припинення дії Угоди між Урядами України і РФ про безвізові поїздки громадян України і РФ");
2) заяву міністра закордонних справ Павла Клімкіна про те, що Україна повинна ввести для росіян систему попереднього інформування через інтернет про наміри в'їхати на територію нашої країни;
3) рішення РНБО щодо перетину державного кордону України громадянами Росії виключно за біометричними паспортами.
Оскільки про вищеперераховані ініціативи вже сказано чимало, зупинимось детальніше на зовсім свіжій ідеї, а саме:
4) ввести кримінальну відповідальність за незаконний перетин українського кордону громадянами країни-агресора.
Так, 2 серпня народними депутатами Іриною Луценко та Артуром Герасимовим у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №7017 "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону".
Цим документом передбачається встановити кримінальну відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України особою, яка має громадянство (підданство) держави-агресора, або іншою особою в інтересах держави-агресора.
Карати за даний злочин автори законопроекту пропонують позбавленням волі на строк до трьох років.
За повторне вчинення таких дій або вчинення їх групою осіб позбавлятимуть волі на строк від трьох до п'яти років, а якщо цей злочин супроводжувався ще й застосуванням зброї – на строк від п'яти до восьми років.
Довідково: до 2004 року законодавством України за незаконний перетин державного кордону було передбачено кримінальну відповідальність. Однак, у 2004 році відповідну статтю (331) Кримінального кодексу було виключено. Таким чином, на сьогодні за відповідний злочин передбачена лише адміністративна відповідальність у вигляді штрафу чи адміністративного арешту на строк до п'ятнадцяти діб (ст. 2041 КУпАП).
Дана ініціатива викликала в експертному середовищі деяку критику.
Мовляв, негоже писати закони конкретно під якусь одну країну, у даному випадку під Росію – доречніше було б, якщо і вводити кримінальну відповідальність за незаконний перетин кордону, то для громадян усіх країн.
Але хотілося б нагадати критикам одну просту і очевидну істину: сьогодні Україна воює з Росією. І Україні й досі загрожує подальша втрата своєї територіальної цілісності й незалежності.
І кожен російський бойовик, який зуміє нишком потрапити на нашу територію, може стати загарбником, від рук якого загине не один українець.
Варто нарешті усвідомити, що будь-які обмежувальні заходи, які сьогодні українська влада намагається спрямувати проти громадян країни-агресора – це не прояв дискримінації, а спроби захистити нашу незалежність.
Головне, аби ці спроби не були розкрадені самими ж корумпованими українцями.
Олег Петровець, спеціально для УП
