(Без)візовий переполох
Безумовно, введення в дію безвізового режиму між Україною та країнами Європейського Союзу – велика перемога не тільки для українців, які прагнуть офіційно повернутися в свою історичну цивілізаційну сім'ю. Думаю, цю перемогу можна вважати нашою спільною, адже поповнення у родині – це завжди радісна подія, яка крім усього, робить її сильнішою.
До того, аби Європа таки відчинила перед українцями свої двері, ми пройшли надзвичайно довгий і складний шлях На ньому було все: суперечки і сльози, радіння і надії. Втрати і кров.
Тому не дивно, що зі вступом в дію безвізового режиму суспільство опинилося в стані такої собі ейфорії, в хорошому сенсі цього слова.
Падіння бюрократичних кордонів громадяни України супроводили не тільки випробуванням безвізу в дії, але й масовими святкуваннями.
Не обійшлося й без офіціозу. Так, у Закарпатській області президент України Петро Порошенко разом зі своїм словацьким колегою навіть відчинили імпровізовані двері до Європи без віз.
Разом з тим, поряд з такими позитивними емоціями суспільство знову накрила чергова хвиля роздумів-варіацій на тему: "А що ж робити з російським безвізом"?
Необхідність введення системи контролю перетину державного кордону України громадянами Росії за допомогою віз я вже обґрунтовував у одній з попередніх колонок.
Приводом до воскресіння цієї теми – з лютого 2016 року, коли у парламенті був зареєстрований проект постанови №4030 "Про звернення до Кабміну щодо припинення дії Угоди між Урядами України і РФ про безвізові поїздки громадян України і РФ", – стала звістка від 17 травня про остаточне узгодження українсько-європейського безвізу.
Сьогодні ж, зі вступом безвізового режиму в дію, в українському політикумі, як в суспільстві в цілому, знову розгорілася дискусія щодо скасування безвізового режиму з агресором.
Цього разу варіантів убезпечити Україну від "небажаних гостей" з РФ, які мають недобрі наміри, виявилося набагато більше. Поряд із введенням віз для громадян Росії розглядаються також інші заходи.
Так, на днях міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив: Україна мало того, що повинна перевести всіх охочих відвідати її росіян на біометричні паспорти, але й ввести для них систему попереднього інформування через інтернет про наміри в'їхати на територію нашої країни.
"Візи насправді відживають, вони відходять. По-перше, ми тепер звикли до біометричних паспортів і повинні перейти до того, що люди їздять тільки за біометричними паспортами. Другий момент, який для мене важливий, – ось ви їдете в багато країн і потім заходите в інтернет і кажете: "Я через 5 днів їду". Ось так насправді і російські громадяни повинні їхати в Україну: необхідно створити відповідну платформу і контролювати в'їзд, так щоб це не було абсолютно неконтрольовано", – сказав міністр.
Таким чином, система, запропонована Клімкіним, на його думку, могла б стати альтернативою скасування безвізового режиму з агресором.
Втім, за його словами, якщо рішення про запровадження в українсько-російських стосунках віз таки буде прийнято, Кабмін готовий з цим погодитись. А біометричні паспорти в цьому випадку можуть стати додатковим інструментом для контролю міграційних потоків з Росії.
Проте у самому Кремлі вважають візові наміри України не більше, ніж блефом, а запровадження інтернет-системи оповіщення – взагалі нездійсненною фантазією.
"Я не знаю, щоб десь у світі така система використовувалася і працювала. Це треба ж дуже складний механізм відпрацьовувати – повідомлення, реєстрація повідомлення. Це якісь фантастичні пропозиції", – заявив депутат російської Держдуми Михайло Ємельянов.
Як то кажуть, істина і народжується в дискусіях. А поліваріантність – це завжди краще, ніж не мати права вибору.
Проте, який би з вищезазначених варіантів не обрали, головне пам'ятати про мету застосування таких заходів – ліквідацію, чи хоча б мінімізацію загроз національній безпеці, які чатують на нашу країну з боку Росії.
На війні, як відомо, усі методи хороші.
Україна ж знаходиться в цьому стані вже три роки.
Тому виключати варіанта застосування до агресора одночасно всіх вищеописаних заходів також не варто.
Олег Петровець, спеціально для УП
