Якби депутати вчились як треба...
24 грудня 1981 року Кримінальний кодекс Української РСР був доповнений статтею 224-1 "Незаконне навчання карате".
Таким чином було фактично криміналізоване заняття цим бойовим мистецтвом, бо, по перше, його ідеологічна складова була несумісна з ідейними постулатами СРСР, а, по друге, радянський режим не міг допустити появи навіть легких натяків права на самооборону в "совєтского чєловєка".
23 березня 2017 року Верховна Рада України законом №1975-VIII запровадила обов'язок подавати е-декларації та криміналізувала декларування недостовірної інформації для ряду осіб.
Окрім активістів-антикорупціонерів, серед таких осіб опинилися науковці, що досліджують антикорупційне законодавство за рахунок грантів, та керівники громадських організацій, що залучаються до здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням, протидією корупції, – конференцій, круглих столів, публічних обговорень тощо.
Відомий італійський юрист Чезаре Беккаріа ще в 1764 році в книзі "Про злочини і покарання" сформулював дві умови, за наявності яких може появлятися кримінально-правова заборона:
1) діяння, що криміналізується, має бути суспільно небезпечним;
2) запровадження заборони повинне відповідати принципу економії репресії.
Перша умова означає, що діяння заподіюють досить серйозну матеріальну і моральну шкоду суспільству. А друга – що суспільство не можна захистити від таких посягань більш м'якими адміністративними або цивільно-правовими заходами.
Кримінальна відповідальність за декларування недостовірної інформації державними чиновниками була запроваджена з метою контролю за незаконним збагаченням. Адже особи, уповноважені на виконання функцій держави, можуть використовувати свої владні повноваження для отримання хабарів. В цьому й полягає суспільна небезпечність даного злочину.
А в чому полягає суспільна небезпека неподання або внесення неправдивих відомостей до е-декларацій особами, які згадані в законі №1975-VIII?
Чи наділені владними повноваженнями вчені-дослідники корупції, керівники громадських об'єднань-організатори круглих столів, форумів? Очевидно, що не наділені.
Чи можуть вони недобросовісно впливати на суспільні процеси через отримання гонорарів у конвертах? Очевидно, що можуть.
Але чи слід їх усіх за це садити до буцегарні?
Чому не садять журналістів, які беруть гроші за замовні матеріали?
Окрім того, навряд чи замислювалися народні депутати над тим, чи можна захистити український народ від недобросовісних антикорупціонерів альтернативним заходами. Існує механізм притягнення до адміністративної відповідальності за декларування недостовірної інформації. Є можливість карати юридичні особи.
Відтак, висновок один – більшість осіб, згаданих у законі №1975-VIII, безпідставно стали суб'єктами злочину, передбаченого статтею 366-1 КК України "Декларування недостовірної інформації". Цей нормативно-правовий акт слід негайно переглядати.
P.S. Статтю 224-1 "Незаконне навчання карате" також було виключено з КК Української РСР. Однак, поки стаття діяла, вона покалічила долю не однієї людини. Та й взагалі її існування у КК не вберегло радянську систему від краху.
Маркіян Галабала, адвокат, кандидат юридичних наук, спеціально для УП
