Як корупціонери від правосуддя бігають
Від моменту їхнього створення, абревіатури НАБУ, САП, НАЗК звучали для українських корупціонерів як нова і досить таки потужна страшилка.
Проте, як показує час та гіркий досвід, нездоланних страхів для ласих на легкі гроші просто не існує.
Адже у підсумку страх потрапити в поле зору новоствореного НАБУ ніби відкриває у нечистих на руку чиновників друге дихання – і спонукає залучати всі мізки та фантазію, аби знайти потрібні механізми, щоб не потрапити в антикорупційні тенета. Втім, проаналізувавши ці самі механізми, приходимо до висновку, що не такі вони вже й, так би мовити, інноваційні.
Зрештою, усе геніальне – просте.
Очевидно, даним постулатом і послуговується більшість підозрюваних НАБУ, коли банально втікають закордон, або ж раптово тяжко захворюють, чи фейсбучать про політичні переслідування.
Хоча піднята тема далеко не нова, однак, як відомо, історія має властивість повторюватися. Тож ситуації, коли корупціонери намагаються застосувати вищезгадані методи, аби втекти від правосуддя, повторюються з такою частотою, що це не може залишитись поза увагою експертів, ЗМІ і українського суспільства в цілому.
Цілком логічно. Адже йдеться не тільки про багатомільярдні збитки заподіяні державі, не тільки про необхідність відновити справедливість, не тільки про суспільний запит на покарання винних, але й про якість нашого руху до тих змін, до яких прагне країна задля зовсім іншого – кращого свого майбутнього.
Узагальнена ситуація, яку спостерігаємо з покаранням українських корупціонерів сьогодні, може бути проілюстрована недавньою заявою керівника НАБУ Артема Ситника, який на одному з останніх брифінгів заявив, що обвинувачені в корупції користуються двома основними способами захисту від НАБУ – це "раптова хвороба" або "політичне переслідування".
"Існує два способи захисту від пред'явленого обвинувачення або оголошення підозри – або всі раптово хворіють, або починають заявляти про політичний тиск і політичне замовлення. На жаль, захист замість того, щоб будувати позицію в рамках процесуального кодексу, переходить в площину Фейсбуку і ЗМІ", – сказав очільник антикорупційного бюро.
Довідково:
За словами керівника НАБУ Артема Ситника, наразі очолювана ним структура розслідує понад 300 справ. Найбільше фігурантів – серед керівників державних підприємств, які повністю чи частково належать державі. Таких приблизно 23%. Друга за чисельністю категорія – службові особи, які скоїли корупційний злочин, збитки від якого перевищують 500 прожиткових мінімумів – таких приблизно 15%. Третя категорія – судді (14%).
І справді, чого тільки варте знамените на всю країну клітчасту ковдру, під якою "вигрівав свою болячку" відсторонений керівник ДФС Роман Насіров після оголошення йому підозри.
На фоні цього навіть витівка судді Миколи Чауса, який скористався своїм суддівським імунітетом, аби втекти закордон, після того як намагався сховати хабар у банці для консервування, тьмяніє.
Тим більше геть неоригінально виглядає найсвіжіша заява лідера Радикальної партії Олега Ляшка про політичний тиск на нього з допомогою НАБУ.
І це попри наявну у відкритому доступі е-декларацію нардепа, який не зафіксував у ній жодного бізнесу, натомість вказав на придбання зі своєю цивільною дружиною нерухомості майже на 20 мільйонів гривень. Нагадаю, лідер РПЛ офіційно придбав маєток у Козині під Києвом, який він досі нібито орендував за символічні кошти.
На цьому тлі історія про відомого коштовними газовими махінаціями Олександра Онищенка, який після викриття антикорупційними органами втік закордон і звідти намагається провокувати політичний скандал в Україні – багатьма українцями сприймається вже як просто один з випадків, а не справжній нонсенс.
Найбільший парадокс, пов'язаний з історіями, коли корупціонери примудряються втекти від відповідальності буквально з-під носа – полягає в тому, що в Україні досі обговорюється, чи є доцільним створення антикорупційних судів...
Звісно, такі суди повинні допомогти у проведенні антикорупційної реформи, пришвидшивши процес законного покарання хабарників і крадіїв державних благ.
Проте без забезпечення того, аби антикорупційні справи таки були доведені до судів, а самі підозрювані замість того, аби ховатися по закордонах чи ще щось подібне, реально брали участь у процесі – жоден ні звичайний, ані антикорупційний суд ефективним не буде.
Олег Петровець, спеціально для УП
