Вбити в собі комсомольця

Ми досі часто звертаємося до радянського досвіду. Багато хто намагається знайти в тоталітарному минулому щось варте уваги. Стосовно державної служби і управління найчастіше згадують, як добре була поставлена система відбору на високі посади.

Спочатку потрібно було, маючи вищу освіту, наприклад, бути бригадиром тракторної бригади. Потім підрости до майстра, пізніше попрацювати головним інженером у колгоспі. Далі кар'єра могла закінчитися, якщо не поступив у партію.

Натомість ставши комуністом, відкривалися можливості, щоб тебе побачили і "потягнули" вище – або головою сільради, або головою колгоспу. А там можна було стати першою особою в районі – першим секретарем партії, а звідти й до області та на республіканський рівень.

Мабуть, це все, що згадується як позитив в управлінні – якщо це можна назвати "позитивом з радянського досвіду", бо й в інших країнах не зі шкільної парти стають міністрами.

В Україні комуністична партія заборонена законом, у державі триває декомунізація. Декомунізують вулиці, пам'ятники, вивіски тощо.

Забули тільки чогось декомунізувати свідомість українців.

Старі комуністи – і ті, які перефарбувалися у демократів, і ті, які ніби були вірні комуністичній ідеї – відходять. А от система, яку вони створили, чомусь працює добре й по сьогодні.

Саме в Радянському Союзі говорилося одне, а робилося інше. Влада мала печатку, а документ з печаткою коштував грошей – хабаря. Крім того, питання, які мав вирішувати суд, дуже часто вирішувалося партійними босами, знову ж таки, у більшій мірі, за хабар. Саме у радянській системі судочинства вирок часто залежав від величини хабаря. У школі золоту медаль можна було отримати за гроші, мало хто звертав увагу на успішність школяра. Поступити до престижного вищого навчального закладу без хабара могли одиниці.

Цьому переліку краю нема.

Подібна комуністична система відносин не тільки не відійшла в минуле, а навпаки – набрала обертів, збільшившись у десятикратному розмірі. В Україні нібито зроблено багато антикорупційних заходів, а у Європі кажуть, що ми боремося з корупцією дуже кволо.

У чому ж справа? Пройшло вже так багато років, а ми топчемося на місці.

Однією із найголовніших причин є комуно-радянська філософія, яка закарбована в багатьох із нас. Дехто позбувся цієї філософії, однак велика кількість людей про це не думає й думати не хоче.

Адже сьогодні правлять бал не стільки колишні комуністи, як їхній авангард – комсомольці. Це люди, яким переважно сорок п'ять-шістдесят років. У переважній більшості країн саме такий вік вважається молодим для політиків.

А що таке комсомолець? Є люди, які перебували в комсомолі, а це майже всі, – і комсомольці, які за своїм світоглядом відповідають суті назви.

Системний, кар'єрний комсомолець на виробництві працювати не буде – він кабінетний служака, його діяльність побудована на написанні різного роду паперів.

Саме комсомольці вчилися писати доповіді про роботу, якої не було, звітували про діяльність, якої теж не було, або створювалася видимість роботи. Комсомольці добре знали і користувалися висловом: хто не працює, той їсть. Вони добре навчилися виступати на різноманітних форумах і знали: чим сильніша демагогія, чим більше завуальована брехня, тим швидше повірять і виберуть.

Популізм для комсомольця – головне для досягнення мети і успіху.

На жаль, люди й сьогодні вірять комсомольцям. Не думають про те, що комсомольці не навчені бути патріотами своєї країни, що комсомолець керується його правом, а не мораллю, подвійна мораль – це спосіб життя комсомольця. Комсомолець не зважатиме на ближнього, він не віруючий і не знає, що треба ділитися з ближнім.

Нещодавно американський політолог Френсіс Фукуяма написав статтю, де аналізує майбутній розвиток США і світу після приходу до влади Дональда Трампа. Він пише, що дотепер в Америці дуже добре працювала система стримувань і противаг. Був баланс між гілками влади та громадянським суспільством. Якщо такий уже вкорінений баланс комусь захочеться розбалансувати, то своє слово скаже громадянське суспільство.

В Україні ніколи не було діючої й ефективної системи стримувань і противаг, не було і поки нема балансу між гілками влади та громадянським суспільством.

Комсомольська філософія підказує правлячим можновладцям, що Адміністрація президента може дублювати міністерства Кабінету міністрів і втручатися в їхню діяльність. Комсомольці не скажуть, що на Донбасі йде війна, вони будуть стверджувати, що це – конфлікт. Крим для комсомольців лише радянська зона відпочинку. І саме комуно-комсомольці при владі вже за часів незалежності не пручались подальшій русифікації, що залишилась як радянське відлуння.

І корупція, як головний спадок СРСР, в Україні не буде подолана доти, поки кожен громадянин України не вб'є у собі комсомольця.

Це стосується усіх, хто цього ще не зробив.

Це не так вже й важко – не нести й не брати. Примусити тих, хто при владі, робити те саме. Не дати владі красти.

В Україні, як у всьому демократичному цивілізованому світі, мають керувати закони, а не люди (з комуно-комсомольською філософією). Українське громадянське суспільство має сказати своє слово.

То ж давайте вб'ємо в собі комсомольця.

Юрій Сидоренко, спеціально для УП