Як розчарувати українців за рік. Facebook-активність 2016

А також: чи передбачені сценарієм українського новинного серіалу позачергові вибори?

Уже рівно рік ми відстежуємо динаміку поширення публікацій "Української правди" та розраховуємо за авторською методологією інтерактивний потенціал (ІП) цих публікацій, який однозначно характеризує вплив повідомлень на аудиторію. Нещодавно проект "Медіа-розвідка" було підтримано Центром контент-аналізу, у співпраці з яким тепер проводяться ці дослідження.

Наразі ми маємо достатньо матеріалу для того, щоб підбити підсумки цього року.

Поступове розчарування.

Ці два слова якнайкраще пояснюють, що відбувалося в українському медіапросторі 2016 року.

І перед тим, як я перейду до традиційного, кількісного, аналізу медіа-трендів минулого року, я розповім про свої особисті враження від перечитування всіх важливих новин за минулий рік. А потім цифрами підтверджу свій емоційний висновок.

На початку року, у лютому-березні, медіа часто писали про небайдужих людей – громадських активістів, політиків, волонтерів.

Та й серед Facebook-користувачів було актуально вимагати змін на краще. Скажімо – захищати розпочаті реформи від старої "бюрократичної машини", яка, мовляв, піднімає голову після відставок та звільнення Абромавичуса, Каська, Сакварелідзе. Або – вимагати звільнення з полону Савченко.

Ділові видання робили численні інтерв'ю з Балчуном, розпитуючи, як він змінить "Укрзалізницю", а політичні медіа оцінювали шанси "молодих" партій – "Демальянсу", "Сили людей" та проекту М.Саакашвілі – на об'єднання.

У міжнародному контексті всі до останнього були впевнені у перемозі Гілларі Клінтон в американських виборах.

У контексті кримінальному – очікували на швидкі результативні справи щодо Єфремова та Онищенка.

Що ми отримали в результаті?

Кабмін Гройсмана, генпрокуратуру Луценка, феєрію довкола Савченко, критику керівництва "Укрзалізниці", остаточне усвідомлення неможливості створити об'єднану молоду політсилу, перемогу Трампа, Brexit, відсутність видимого прогресу у справі Єфремова та "плівки Онищенка".

А на додачу – результати електронного декларування, які збурили хвилю неконструктивної і нетривалої критики політиків, зростання рейтингів "старої опозиції" – "Батьківщини" та "Опоблоку", і неоднозначно сприйняті експертами рішення про націоналізацію "Приватбанку" та підвищення мінімальної зарплатні.

На цьому тлі переважно позитивне жваве сприйняття новин про реформи у Міносвіти, Мінохорони здоров'я або Мінрегіону є радше винятком.

А частіше у другій половині року аудиторію хвилюють "шкурні" питання – опалювальний сезон, доля вже згаданого "Приватбанку", а також уже описаний нами у попередніх статтях, конфлікт "традиційних" та "модерних" цінностей, який посилює свій вплив на активну частину суспільства.

Політика визначала "температуру" тільки в березні

Тепер – кількісне підтвердження "тренду на розчарування", за допомогою системи "Медіа-розвідка". Усе вищесказане можемо спостерігати на графіку "інформаційної температури" різних місяців.

Ми бачимо, як упродовж року інформаційний тренд послідовно зміщується від критики влади – на інші теми.

Оскільки січень і, частково, лютий традиційно вважаються пасивними в інформаційному середовищі, саме на березень припав апогей урядової та прокурорської криз. У цей же період спостерігається найбільше "ідеалістичних" закликів громадського суспільства про потребу боротьби за реформи і контролю влади.

Але вже у квітні та травні влада змогла втихомирити публічне незадоволення своєю політикою, призначивши нових генерального прокурора та прем’єр-міністра.

Відтоді навіть офшорний скандал не зміг розворушити аудиторію до попереднього рівня.

У червні в інформпросторі було знову "гаряче", але дискусії рідко стосувалися влади.

У мережі панували теми прав ЛГБТ, а також обговорювалася справа Онищенка – і на цій хвилі українців вдалося відправити у відпустки. Втім, аудиторія передчасно повернулась з відпочинку у серпні – на "прокурорські розборки".

Вересень був "прохолодний", незважаючи на кілька гучних подій: блокування і підпал "Інтеру", розстріл поліцейських у Дніпрі, затримання Романа Сущенка.

Цікаво, що всі три теми намагалися використати для особистого позиціонування представники НФ. Але тільки остання з них "спрацювала", привернувши значну увагу до Андрія Парубія – інтерактивний потенціал вимоги спікера про візовий режим з РФ досяг 1,67, сьоме місце у рейтингу найбільш впливових новин-2016.

Жовтень був найгарячішим місяцем року. Проте політичні новини знову не були помітними – найбільшу "хвилю" підняли теми комунальних послуг та е-декларування.

Аудиторія знову звернулася до "традиційно/модерного" дискурсу, зокрема, заборони абортів у Польщі.

А листопад показав, що "розборки" політиків та фінансово-промислових груп аудиторія сприймає набагато менш емоційно, ніж на початку року. Адже до певної пори – а саме до націоналізації "Приватбанку" в грудні – ці суперечки не торкалися кишень громадян.

А оскільки, до того ж, критика влади дедалі частіше звучала не від "громадянського суспільства" – а з вуст опозиційних політиків, до яких у суспільства традиційно невисока довіра. Тому ця критика переважно лишалася непомітною на тлі інших тем.

ЛГБТ і аборти як альтернатива політиці

Які ж теми найпотужніше відволікали аудиторію від критики влади?

Відповідь на це питання дає аналіз топ-10 новин з найвищим інтерактивним потенціалом. У ній рівно половина, 5, знаходяться у "традиційно/модерному" дискурсі: ідеться про права ЛГБТ, заборону абортів, особу патріарха УГКЦ тощо.

Ми вже писали, що боротьба "традиційних" та "модерних" цінностей давно стала найбільш хвилюючою темою для українського суспільства – зокрема, вона обговорюється набагато активніше, ніж боротьба з корупцією.

Тому можна лише тішитися, що політичні сили досі не взяли її на озброєння і не почали розпалювати ворожнечу між українцями, базуючись на цьому принципі.

Коли одностатеві шлюби та викладання Закону Божого у школах вийдуть за межі провідних інтернет-медіа і стануть щотижневими темами для Савіка Шустера та новин на Інтері – це означатиме, що політики, на жаль, узяли наші висновки на озброєння.

Серед решти п'яти новин нашої "десятки" – дві присвячено обговоренню ситуації у комунальному господарстві.

Ще дві є "зручними" для представників влади. Це повідомлення про "справу Онищенка", яку влада в той час використовувала для своєї промоції, та вже згадана заява Парубія, яка є скоріше гарною обіцянкою, ніж керунком до реальних дій.

І тільки одна новина отримала суспільний резонанс – "наїзд" Генпрокуратури на Центр протидії корупції – бо повідомляла про факти, незручні для влади. Але ця новина з'явилася ще в березні, під час "кризи у ГПУ".

Небезпека лишається

Щоправда, глибший аналіз новинного "серіалу" показує: незабаром неуважність до "зради" може перетворитися на ретельну увагу. Перші ознаки зміни тренду ми бачимо у новинах листопада та грудня.

Публікації-розслідування та інша критика Порошенка ще не сягають таких захмарних висот, як новини "кризового" березня. Ці негативні публікації досі лишаються менш обговорюваними, ніж соціалка або економіка. Але рівень їх ІП вже приблизно такий самий, яким він був під час травневого "офшорного скандалу".

Новина про незадекларовану віллу президента (інформація згодом була спростована) отримала ІП 1,09. Стаття про те, що друзі Порошенка контролюють замовлення "Укроборонпрому", відстала не набагато (ІП=0,97).

Поки що рано говорити про різке зацікавлення Facebook-аудиторії президентом. Адже від цієї точки ситуація, без сумніву, може розвинутись у кількох напрямках.

Зокрема, важливим буде, за які саме рішення критикуватимуть президента.

Скажімо, головна зовнішньополітична обіцянка Петра Порошенка – щодо отримання Україною безвізового режиму з ЄС – впродовж усього року не була особливо хвилюючою для аудиторії: її ІП не піднімався вище позначки 0,8. Черговий зрив обіцяних строків отримання "безвізу", який стався у грудні-2016, не був винятком: новина про нього отримала ІП=0,79.

Зазначимо, що останній малюнок говорить нам не лише про інформаційну вразливість президента. На ньому ми бачимо епічну картину, яка показує динаміку медійності Надії Савченко.

У березні та у травні було два потужних сплески щодо її персони. У червні увага до неї швидко згасла після її заяв, сприйнятих суспільством неоднозначно. Далі, влітку і на початку осені, новини про екс-політв'язня зовсім не оцінювалися у дослідженнях "Медіа-розвідки": їх поширювало дуже мало Facebook-користувачів.

Але наприкінці року, після чергової зустрічі з лідерами бойовиків, народна увага до Наді повернулася. Зазначимо, що в той момент владі могло бути вигідно "розкрутити" інформацію про цю поїздку, щоб відволікти народ від теми "Приватбанку".

Наразі є всі шанси, що за кілька місяців усенародна любов до Савченко, змінена згодом на байдужість – може дзеркально перерости у не менш потужну і всенародну ненависть.

Хто персонально хвилює українців

Є ще один аргумент на користь того, що нинішньому владному істеблішменту не варто розслаблятися і йти "шляхом уряду Азарова" – тобто, банально ігнорувати народне невдоволення. Їх персони за останні півроку стали більш помітними на тлі інших політиків.

У липні ми проводили своєрідний рейтинг ньюзмейкерів, новини про яких найбільше хвилювали активну частину суспільства – тобто, Facebook-аудиторію. Тепер ми провели річний підсумок за аналогічною методикою.

І з'ясувалося, що за цей час рейтинг суттєво змінився.

Тоді п'ятірка лідерів виглядала так: 1) Юлія Тимошенко, 2) Василь Гацько, 3) Юрій Луценко, 4) Олег Єфремов, 5) Петро Порошенко.

Тепер усе інакше:

Нині Юлію Тимошенко відтіснили на четверте місце Порошенко та Гройсман, які ідуть одразу за беззаперечним лідером – Любомиром Гузаром.

Савченко та Ярош продовжують хвилювати українців, лишаючись на 5 і 6 місцях відповідно. Далі розташувався Євген Нищук на тлі "генного" скандалу, а за ним – Луценко та Арсен Аваков.

У першій десятці – чотири ключові фігури керівництва держави.

Міхеїл Саакашвілі та Ігор Коломойський, які часто жорстко критикували одне одного публічно – як бачимо, мають приблизно однакову медійну "вагу".

При цьому опозиціонерам досі не вдалося достатньою мірою демонізувати Ігоря Кононенка – і він досі лишається "сірим кардиналом" влади, а не "публічним злом".

Нарешті, депутат Мустафа Найєм здатен схвилювати аудиторію приблизно так само сильно, як і лідер парламентської фракції Олег Ляшко.

Підсумки

Досі інформаційний простір був досить комфортним для президента і прем'єра. Проте політична боротьба, яка з наближенням виборів сильнішатиме – таки має шанси наступного року розгойдати порівняно стабільний човен нинішньої влади.

Сили цих "хвиль" наразі недостатньо для позачергових виборів. Але за час, який лишився до виборів чергових – змінитися може багато чого. І для цього є передумови.

І дуже важливо, щоб громадянське суспільство у новому році таки повернулося до цієї боротьби – а не віддавало її на відкуп опозиційним політикам.

Артем Захарченко, спеціально для УП