Мертві душі в ЗСУ та інші питання низької обороноздатності
Цього тижня порядок денний Верховної Ради включає 13 законопроектів, які безпосередньо стосуються військовослужбовців та ветеранів АТО. Найважливіші з них покликані вирішити нагальні питання обороноздатності держави та належної укомплектованості військових частин.
Вже давно ні для кого не секрет, що на передовій, ближче до "нуля" не вистачає людей, що десятки кілометрів лінії кордону лишаються незахищеними, що мобілізація і навіть простий облік військовозобов'язаних інакше, як через залякування, провести неможливо, і що з контрактами далеко не однозначна історія.
В умовах фактичної війни наявність будь-якої з вищезазначених проблем тягне за собою значні ризики для безпеки держави. Відповідно, коли Україні притаманні всі з цих обставин, і ще й одночасно, постає питання: як взагалі вдається підтримувати належний рівень обороноздатності.
Для того, щоб запобігти безпековій катастрофі, Генеральний штаб Збройних сил України неодноразово подавав законопроекти, які б мали усунути суперечності і неоднозначності в трактуванні деяких положень нормативно-правових актів.
Таким чином, ще у березні 2016 року були перші спроби вирішити проблеми з дезертирством, пияцтвом, розкраданням майна та підвищенням загального рівня відповідальності за військово-адміністративні злочини.
За різними даними, станом на березень 2016 року, від 8 до 10 тисяч військовослужбовців були подані у розшук внаслідок самовільного залишення військової частини. В деяких підрозділах укомплектованість ледь сягає 30%, що означає, що особовий склад таких підрозділів автоматично можна зачисляти до 200-их в разі атаки.
Проте, заповнити окопи немає ким.
Справа в тому, що згідно чинного законодавства при самовільному залишенні частини, військовослужбовець виводиться у розпорядження ("поза штат"), але не звільняється і не виключається зі списків військової частини до набрання чинності вироку суду. Згідно закону "Про чисельність ЗСУ" кількість Збройних сил не повинна перевищувати 250.000 осіб, у тому числі 204.000 військовослужбовців.
За даними ГШ ЗСУ, гранична чисельність вже досягнута, а оскільки дезертирів звільнити немає можливості, відповідно, формальна чисельність ЗСУ не зменшується, а можливість замінити мертві душі на реальних військовослужбовців не з'являється.
Для вирішення цієї проблеми був поданий законопроект №4193, який вносив зміни до законів "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", встановлюючи, що в разі порушення кримінального провадження за самовільне залишення частини та оголошення військовослужбовця в розшук, такий військовослужбовець звільняється з військової служби у запас.
Таким чином, Генштаб мав би отримати можливість оперативно комплектувати військові частини: звільнення СЗЧ-шників не було б прив'язане до результатів судового процесу, який міг би й не відбутися взагалі – у більшості випадків, через неявку обвинуваченого.
Через брак належної інформаційної підтримки законопроекту та офіційних публічних роз'яснень щодо ситуації з укомплектованістю ЗСУ, з моменту реєстрації законопроект отримав негативну оцінку правозахисних організацій.
Порушення принципу презумпції невинуватості було аж надто явним. Відповідальність та жодні наслідки за вчинене правопорушення не можуть наставати без вироку суду, тим більше коли мова йде про злочини середньої тяжкості, такий як дезертирство, відповідно до статей 407, 408 Кримінального кодексу.
Ризик звільнення зі служби за СЗЧ та позбавлення соціального захисту членів сім'ї військовослужбовця, який насправді міг знаходитись у полоні, був основною гіпотезою, яку наводили правозахисники.
Можливо, через це законопроект так і не був винесений на голосування, незважаючи на неодноразове включення до порядку денного.
У вересні 2016 року 4193 було відкликано. Замість ного внесено доопрацьований законопроект №5062, який переслідує ту ж мету: дати змогу в умовах особливого періоду оперативно доукомплектовувати військові частини, у яких внаслідок дезертирства не комплект.
Проте, зміна реєстраційного номеру не зумовила зміну механізму, запропонованого в законопроекті. Проект закону 5062 так само пропонує звільняти людей на етапі відкриття кримінального провадження, на підставі встановлення факту самовільного залишення частини під час службового розслідування.
До загального несприйняття, у правозахисників додалося ще й здивування щодо бажання ГШ створити додаткову можливість для звільнення, наприклад, тим же контрактникам, які вже по кілька років переслужують строки, вказані в їхніх договорах з Міноборони.
Справді, набагато логічнішим виходом було б звільняти військовослужбовців, підозрюваних у самовільному залишенні частини за графою "службова невідповідність". Далі їхніми справами займалась би військова прокуратура і врешті суд.
Проблема в цьому варіанті полягає в тому, що звільнення зі служби за невідповідністю передбачене законом "Про військовий обов'язок і військову службу" тільки для військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Призваних за мобілізацією – звільнити за службовою невідповідністю неможливо. А за попередніми підрахунками Генштабу основний масив СЗЧшників як раз складається з мобілізованих, яких досі ніхто не може знайти.
Відповідно, законопроект №5062, так само, як і його попередник №4193, має на меті вирішення актуальної для загальної обороноздатності проблеми і, незважаючи на певні недоліки, має бути прийнятий за основу.
У разі випадкового звільнення за самовільне залишення частини осіб, які насправді перебували в полоні чи виконували обов'язки служби, Генштаб вже має напрацьований порядок прискореного поновлення таких осіб на службі та виплати їм компенсації за весь період звільнення зі служби.
В той же час з ініціативи ГШ ЗСУ було запропоновано посилити відповідальність військовослужбовців за самовільне залишення частини та низку інших військово-адміністративних правопорушень, передбачених розділом 13-Б Кодексу України про адміністративні правопорушення, в тому числі за необережне знищення/пошкодження майна, розпивання алкогольних напоїв, вживання наркотичних речовин, недбале поводження зі зброєю, псування майна, зловживання службовим становищем/владою, перевищення службових повноважень, недбале ставлення до служби, бездіяльність військової влади, порушення правил бойового чергування, порушення правил несення прикордонної служби.
За всі ці правопорушення пропонується встановити штрафи, які під час дії особливого періоду можуть становити від 145 до 285 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт з триманням на гауптвахті від 7 до 10 діб.
На сьогоднішній день за всі перераховані правопорушення передбачена відповідальність у формі арешту з утриманням на гауптвахті до 10 діб. Тобто згідно чинного законодавства військовослужбовці не несуть матеріальної відповідальності.
Практика накладання адмінстягнень у формі штрафів є досить поширеною серед збройних сил різних держав світу, що свідчить про її ефективність. А передбачені українським законодавством санкції за правопорушення, скоєні військовослужбовцями в районах проведення АТО, є явно неефективними.
Про це свідчать цифри: у 2015 році внаслідок вживання алкогольних напоїв мала місце загибель та травми – 126 військовослужбовців. З них 66 – в районі проведення АТО. Сотні бійців ходили в самоволки, траплялися дезертири та командири, які торгували контрабандою.
Прийняття законопроекту №5112 стане інструментом для підвищення рівня військової дисципліни, правопорядку серед військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, шляхом дотримання ними встановленого порядку проходження військової служби, що є прямим кроком до підвищення обороноздатної армії.
18 жовтня 2016 року законопроект був прийнятий за основу і має бути доопрацьований до другого читання.
Повертаючись до питання укомплектування ЗСУ, яке на сьогодні є одним з найболючіших у сфері безпеки та оборони, варто згадати про законопроект №2504а, який з моменту його реєстрації ще в листопаді 2015 року жодного разу під куполом не розглядався.
Законопроект, який регулює питання створення та ведення єдиного електронного реєстру військовозобов'язаних, вноситься в порядок денний кожного сесійного тижня, але жодного разу до його голосування справа так і не дійшла.
Чому так?
Чи, може, депутати просто не зацікавлені, щоб вони самі, їхні діти, родичі чи друзі потрапили до цього реєстру? Адже Єдиний реєстр військовозобов'язаних означає, що буде створена єдина база даних особових справ усіх військовозобов'язаних громадян. Розробники передбачили взаємоінтеграцію цієї бази з іншими державними реєстрами.
Електронний реєстр дозволить, таким чином, мати повні й достовірні дані про боєздатність кожного чоловіка та жінки, які за законом мають нести обов'язок військової служби.
Оскільки реєстр максимально автоматизований, сфальсифікувати в ньому дані, зробити так, щоб якась інформація зникла, чи навпаки з'явилася – буде досить важко. Як мінімум, тому що доступ до реєстру матиме доволі обмежена кількість осіб, спеціально підготовлених для роботи з інформацією та для яких передбачений підвищений рівень відповідальності за будь-які маніпуляції з даними в реєстрі.
Таким чином, створення електронного реєстру військовозобов'язаних дозволить викоренити корупцію при мобілізації та призові, мати постійно-оновлену достовірну інформацію про військовозобов'язаних та максимально швидко та ефективно проводити мобілізаційні заходи, в разі необхідності.
Очевидно, саме це дещо відлякує законотворців та змушує гальмувати процес прийняття законопроекту бодай у першому читанні з можливістю його подальшого доопрацювання до другого читання. Відповідно і чуємо аргументи, щодо безпечності збору такої кількості даних в єдиній базі, яка "обов'язково має, врешті-решт, стати популярним товаром на Петрівці".
Власне, з таким підходом, Україна має високий шанс погрузнути в хаосі, породженому параноєю та неупорядкованими даними.
В цьому контексті варто було б запросити розробників реєстру та IT-спеціалістів, які працювали над системами захисту, а також незалежних експертів – і вже спираючись на всебічні висновки, приймати рішення і голосувати.
При цьому слід пам'ятати, що всі дані, в тому числі місце проживання та місце перебування; відомості про роботу і посаду; інформація про притягнення до кримінальної відповідальності; відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України; дані щодо військового обов'язку (досягнення призовного віку та постановка на військовий облік, призов на військову службу, вид проходження військової служби, звільнення з військової служби, зарахування в запас або у відставку, виключення з військового обліку (поновлення), наявність відстрочки від призову) – і так зберігаються у відповідних органах! Тільки ведуться вони в паперовому форматі, що тягне за собою значну нераціональну трату ресурсів і цілий шлейф ризиків.
Ще раз хочеться підкреслити, що електронні реєстри в усіх сферах життя – є рішенням для налагодження ефективних процесів в будь-якій державі і для зменшення рівня корупції в Україні.
Вже тільки за це законопроект №2504а заслуговує на голосування та прийняття за основу в першому читанні.
А поки реєстру військовозобов'язаних немає і процеси не автоматизовані, військкомати самотужки намагаються зібрати інформацію, щоб на випадок оголошення чергової мобілізації не потрібно було серед сотень тисяч шукати бодай десяток, готових до служби за мобілізацією.
Історії про те, якими методами воєнкоми вислідковували та заганяли військовозобов'язаних на службу, добре відомі. В них фігурують і собаки, і залякування батьків, і обіцянки, і рейди на підприємства і ще багато чого цікавого. В усіх цих випадках головні злодії – працівники військкоматів.
Проте, якби органи місцевого самоврядування, керівники навчальних закладів, підприємств, установ, інших відомств виконували зобов'язання згідно законодавству – можливо, мобілізація проходила б швидше, менш болісно, а на передовій вдавалося б швидше заповнювати недостачі в особовому складі.
Ймовірно саме для виправлення недоліків процесу оповіщення щодо мобілізації і був зареєстрований законопроект №2985. Цей законопроект вносить зміни до статті 38 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу", які уточнюють обов'язки у сфері мобілізації органів місцевого самоврядування і керівників підприємств, установ та організацій та зобов'язують сповіщати призовників і військовозобов'язаних про їх виклик до військових комісаріатів, забезпечувати своєчасне прибуття за цим викликом, у семиденний строк повідомляти районні (міські) військові комісаріати про прийняття на роботу (навчання) та звільнення з роботи (навчання) призовників і військовозобов'язаних.
Але вони виконують ці обов'язки, якщо на їх території немає військкоматів.
Законопроектом 2985 запропоновано поширити вище описані обов'язки на всі органи місцевого самоврядування та підприємства, установи, організації незалежно від місця їх знаходження в Україні і наявності військових комісаріатів.
Невиконання органами місцевого самоврядування і керівниками підприємств, установ та організацій своїх обов'язків у сфері мобілізації тягне відповідальність за статтею 210-1 Кодексу адміністративного правопорушення. Відповідальність у виді штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для громадян (крім посадових осіб) або від тридцяти до ста для посадових осіб.
Притягують до адміністративної відповідальності за цією статтею військові комісаріати.
Отже, проект закону №2985 узгоджує норми закону "Про військовий обов'язок і військову службу" з іншими законами, не покладаючи на місцеві органи і підприємства нових обов'язків. Тобто, завдання щодо проведення призову і оповіщення громадян залишаються за військкоматами та іншими органами військового управління – органи місцевого самоврядування і підприємства виконують тільки допоміжну функцію у процесі оповіщення.
Законопроект був прийнятий за основу 18 жовтня 2016 року.
Розглянуті законопроекти не вирішать усіх проблем сектору безпеки і оборони, проте вони є важливим для забезпечення безперервного комплектування ЗСУ особовим складом та підтримання належного рівня дисципліни серед військовослужбовців.
Не голосування, під час дії особливого періоду, будь-яких законопроектів, пов'язаних з безпекою та обороною – є неприпустимим. А систематичне багатомісячне відкладання розгляду питань, прямо пов'язаних з обороноздатністю держави, викликає серйозні питання щодо адекватності оцінки ситуації в державі з боку наших законотворців.
Леся Василенко, голова ГО "Юридична Сотня", спеціально для УП
