Незалежність держав така ж природна, як свобода поодиноких осіб

Четвер, 08 вересня 2016, 16:45

Цими днями часто чуємо слово "незалежність".

Не треба дивуватися, бо це поняття дуже важливе, надто тому, що Українська Держава завершила перших двадцять п’ять років свого незалежного існування в останніх століттях. Від ХVIII століття Україна була підневільна різним окупантам, часто між ними поділена.

Щойно двадцять п’ять років тому, майже за чудесним збігом обставин, ми отримали свою незалежну державу, справді свою.

Незалежність держави можна найкраще пізнати та зрозуміти порівнюючи її із свободою людини.

Свобода людини − це складова прикмета її природи, іншими словами, людина сотворена вільною, свобідною. Для кожної особи життя, таланти і свобода є даром від її Сотворителя.

Так само і для держави − бути вільною є даром від Бога.

Кожна людина покликана бути собою, тобто бути свобідною і відповідальною за свої вчинки. Вона може, одначе, втратити або, ще гірше, продати свою свободу. Щоб бути собою, людина мусить послідовно берегти свою свободу, зовнішню та внутрішню, і оминати всього, що може її тієї свободи позбавити.

Так само і держава. Щоб бути справді державою, належить свідомо і послідовно обстоювати свою свободу, не тільки зовнішню, а й внутрішню.

Перед нами постає велике запитання: чи ми, українські громадяни, належно використовуємо ту незалежність?

Прислухаючись до розмов різних людей, переконуємося, що, може, ми не використали достатньо той великий Божий дар. Можливо, когось здивує вислів "Божий дар", бо ми звикли вважати, що термін "незалежність" віддзеркалює лише геополітичну або соціологічну дійсність. У тому є своя правда, хоча авторові цих рядків вона видається не цілковито повною.

Хочемо сьогодні глянути на незалежність в дещо інший спосіб – очима віри. Такий спосіб розгляду незалежності не дуже звичний, але не безпідставний. Хоча наш народ через цілу низку негативних причин фатально поділений під церковним оглядом, він все ж таки не позбавлений релігійних переконань.

Ми здебільшого є народом, що вірить у Бога – віруючий, і тому на таку суттєву прикмету, як незалежність, можемо дивитися очима віри.

Думаю, що такі поняття, як "народ" та "держава" достатньо зрозумілі шановним читачам і не потрібно покликатися на різні теорії, щоб пояснити їх походження.

В автора цих рядків немає найменшого сумніву, що існування незалежних народів і держав є чимось цілком природним, або, щоб це докладніше висловити, вкладеним у природу людської спільноти самим Творцем, а не видумане та зорганізоване людьми.

Можна без застережень твердити, що існування народів і держав та їх незалежність така ж природна, як свобода поодиноких осіб.

Вище ми згадали, що дехто запитує, чи наш  народ достатньо використав Божий дар незалежності нашої держави за останню чверть століття.

Питання виправдане. Якщо пригадаємо собі, що збереження незалежності держави – це прагнення бути собою, а не підкорення насильному впливу інших держав, то нам стане цілком зрозумілим, що закономірними елементами є водночас, з одного боку, поведінка суспільних структур, а з другого – поведінка поодиноких громадян.

Отже, щоб відповісти на запитання, чи в першій чверті століття існування відновленої Української Держави вповні збережено незалежність, треба проаналізувати, як у той період діяла влада (у різних формах) та як поводилися громадяни.

Такий складний аналіз повинні здійснити незаангажовані фахівці.

Автор цих рядків бажає, щоб носії влади, обдумавши свої досягнення чи невдачі, і всі дорослі громадяни, відповівши собі на запитання, наскільки їхня діяльність була корисною, іншими словами – щоб ми всі уклали далекоглядний план на майбутнє і вирішили робити тільки те, що на благо народу. Тоді Незалежністю України будемо втішатися ще багато-багато років.

+ Любомир

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Голодомор як частина геноциду: чому про нього варто говорити не так, як ми звикли

Час Трампа чи стрибок історії?

Навіщо нам кодекс корпоративного управління

"Кагарлицька справа". Історія розкриття

Аграрні ноти: інструмент для залучення фінансування в агросектор України

Кадровий голод загрожує відновленню готельного сектора в Україні