Надія є. Але невелика
Останнім часом одним із дражливих збудників громадської думки виступає Надія Савченко. Ще вчора символ української стійкості, нині вона звинувачується ледь не в державній зраді.
Наскільки обґрунтовані звинувачення?
Навіть найбільш неупереджений спостерігач за українськими справами не може не помітити, з якою пристрастю й азартом кинулася розв'язувати тугий вузол вітчизняних державних справ вчорашня арештантка російських в'язниць Надія Савченко.
Ви можете цілком слушно зауважити, що цей ентузіазм вчорашньої учасниці Євромайдану й добровольця АТО годилося б направити в якесь хай складне й важке, але простіше місце – і ви матимете для цього цілком переконливі підстави. Адже для розв'язання проблем транзитного суспільства одних величезних бажань і відчайдушного натиску, мабуть, замало.
Та якщо в інших, розумних і поважних людей, досвідчених професіоналів надто мало проглядається ентузіазму для реальної модернізації країни (ба більше, частіше їхній досвід і знання нерідко використовується для мародерства на напівживому тілі знекровленої трагічними обставинами країни), – тоді й з'являються ентузіасти, у котрих, як правило, є прості й на їхню думку дуже ефективні рішення.
Як на мене, в цьому вся суть окремих непорозумінь між надто категоричними представниками громадянського суспільства – і народним депутатом, Героєм України Надією Савченко.
І для розв'язання цих непорозумінь треба дотримуватись лише двох умов. З одного боку, зберігати врівноваженість не поспішати у власних нерідко наївних і надто простих рецептах подолання українських гострих кутів. А з іншого – не висмикувати з контексту окремі слова й речення, і на їхній підставі виносити остаточні вердикти.
Адже часто створюється враження, що Надія Савченко в своїх інтерв'ю робить не акцентовані заяви з тих чи інших приводів – а, відповідаючи на часом гострі й інколи провокативні питання, натужно шукає аргументи. І в прагненні до оригінальності, сміливості й незаангажованості, використовує ще недодумані й остаточно не сформульовані блоки власної логіки.
Просто вона дуже поспішає. І це погано. Але це досить легко виправити – при бажанні й усвідомлені проблеми.
Значно важче виправити прагнення окремих політологів, аналітиків, журналістів свідомо пересмикнути слова недосвідченого в політичних баталіях молодого політика, й скориставшись його наївністю, прагнути звинуватити в найбільших гріхах, облити брудом і вщент розтоптати.
Ні, не політика. Тут чистий бізнес: рейтинг політика.
Адже ми всі чудово знаємо дивовижну здатність українців вірити в чудеса, у неймовірні, але щасливі несподівані явища. І наші земляки в масі своїй ще не перестали вірити в месію, про якого йдеться у Вічній Книзі, котрий все виправить і всіх зробить щасливими.
Надія Савченко сама створила із себе настільки сильний образ нескореності, мужності, здатності протистояти чужій злій волі – усього того, чого гостро не вистачає всій масі українців – що тут поневолі повіриш у її винятковість. І, чесно скажемо, що винятковість є. І героїзм теж мав місце. І жертовність задля своєї Вітчизни.
На фоні нашої сірої політичної еліти, наших непослідовних, нерішучих, кручених державників-бізнесменів, котрі за всіма справами часто бачать лише власний інтерес, поведінка Надії Савченко виглядала унікальною. І саме це й спричинило підняття її особистого рейтингу.
Ось так вийшло, що нині у неї найвищий рівень довіри серед українців і найвищий президентський рейтинг. І кому ж це сподобається?
На жаль, можемо констатувати, що по відношенню до нашої молодої, недосвідченої і часом нерозважливої героїні, котра схильна часто махати шаблею там, де потрібні глибокі знання й досвід – проводиться компанія "вбити Надю!"
Власне не саму Надію, а її авторитет і – ще вужче – її рейтинг. Шкода, що до цього вдалися досить поважні¸ розумні й добре обізнані люди. Тим сумніше виглядає справа.
Але справа для Савченко не така вже і безнадійна.
По-перше, погана реклама – це теж реклама. І якщо зусібіч, а особливо з владних кутків починає лунати суцільна лайка на адресу окремої персони, яка хай і не протистоїть їм, але відверто виділяється власним поглядом – то український люд уже неодноразово в таких випадках підтримував не владу і її рупорів.
А по-друге, якщо Надія почне прислухатися до дружніх порад, щось уважніше почитає, над чимось ретельніше подумає і формулюватиме точніше й обґрунтованіше – хай і помилятиметься! – тоді її рейтинг і справді матиме позитивну динаміку і наводитиме жах на все владне оточення. Що теж є дуже бажаним.
Нині Надія Савченко ще не професіонал-політик, вона займається на політичній сцені такою собі вуличною політикою. За великим рахунком, у неї немає власного бачення огрому українських проблем. Не має вона ні серйозної програми, ні цікавих ідей розв'язку цих проблем.
Але в неї є надзвичайно сильне бажання усе це мати. Хоч і залишається спокуса пошуку й використання дуже легких і простих рецептів для хронічних українських болячок.
І що переможе – поки справді важко сказати.
Буде лише справді шкода, коли ще одна українська людина з неймовірно сильним характером, унікально щирим прагненням загального добра, надзвичайно високим авторитетом – усе це втратить і власноруч спалить.
І буде ще прикріше, коли ми самі допоможемо їй це зробити.
Чи не так?
Віктор Мороз, спеціально для УП
