Медіа між політикою і суспільством
Досить усунути медіа, і сучасна політична організація не зможе працювати. Люди не дізнаються про ухвалені закони, імена кандидатів у президенти і навіть дату виборів.
Медіа виступають містком між політикою і людьми, і саме ними уможливлюється демократія – політичний режим, де узаконено вплив народу на владу.
Для демократичного функціонування сучасних держав функція посередництва, яка випливає власне з етимології слова "медіа" – є незамінною. Вона забезпечує двосторонність політичного процесу, свідчить про наявність комунікації між державою і її громадянами.
У попередніх поколіннях репресивних режимів, не таких давніх в історичному зрізі, політика виходила від верхівки – і ця функція була майже відсутня або ж виступала односторонньою.
Тепер люди мають законне право впливати на політику і вершити політику.
"Публічне" як змога брати участь в прийнятті політичних рішень – противага "приватному" – стало загальнодоступним в більшості сучасних держав. Зокрема й в Україні.
Вийти за межі "приватного"
Наскільки розвиненим є "публічне" в сучасній Україні насправді? Якою є політична участь українського населення, тобто залученість до доступного для усіх громадян політичного процесу?
Не просто формально "прийти на вибори", не прочитавши навіть політичних програм партій, – а реально взяти участь у політичному процесі, починаючи з вдумливого голосування й завершуючи участю в місцевій політиці. Реально застосувати у власному житті конституційно-правові норми. І не окремими людьми, а більшістю.
Дуже багато українських громадян і натепер не виходять за межі "приватного", свого особистого простору: власних справ, роботи, родини, кіл близького спілкування. На ширших, соціальних рівнях – хай це буде загалом держава чи локально село/місто проживання – активність українців дуже невисока.
Не хочуть?.. Не хотіти вплинути на політику, яка найбільше впливає на людину, визначає її соціальний добробут – самовбивче.
Не можуть?.. Закон стверджує, що така можливість є.
Але формальна можливість ще не є можливістю дійсною. Очевидно, бракує ще чогось.
Витоки пасивності
Ця нестача стосується інформації – чи не найпотужнішого інструменту політичного впливу у XXI столітті. Те, як люди дізнаються про політику, визначає, як вони на неї в подальшому впливають.
Найперша необхідна умова громадянської залученості до політичного життя – це чітке усвідомлення наявних проблем, свого роду "діагноз" політичної ситуації. Лише тоді можна діяти.
"Діагностика" наявної ситуації в Україні, що була здійснена і існує в громадській думці натепер, не наближає до позитивних змін. Навпаки – спричинює проблему самоізоляції до "приватного" і відчуження від "публічного".
Українці присудили нашій політиці важку хронічну хворобу, "симптомами" якої є безлад, багато проблем, інтриг, невизначеностей. У такому політичному процесі суспільство не бачить ні своєї ролі, ні своєї потуги, і, що важливіше, їх не усвідомлює.
Як-не-як, а цей діагноз зроблений з того, що і в який спосіб розповіли медіа.
Медіа як стіна між політикою і людьми
Чому проміжна позиція медіа замість з'єднання людей і політики зводить між ними стіну? Відповіддю не є правдивість чи оманливість медійної інформації. Справа навіть не в замовчуванні. Українські медіа багато пишуть про політику; українське суспільство багато про політику читає.
Проблема в тому, про що пишуть. А пишуть не про те.
Медіа доносять до людей не ту інформацію, яка була б корисною для них і для побудови демократичної політичної системи в Україні в цілому.
Англійські слова politics і policy в українській мові перекладаються однаково – як політика. Але відмінність у значеннях чимала.
Policy відображає якраз суть політики – зміст пакетів реформ, програм партій тощо. Зокрема щодо політичних програм загальна тенденція така, що українці їх не читають – свій вибір роблять здебільшого на основі реклами чи інших висвітлень в медіа.
Слово politics означає політичний процес: події, факти, зміни, які відбуваються в політичному житті – тобто динаміку і свого роду хронологію політичних подій. В українських реаліях вона зводиться до інтриг і "гострих сюжетів".
Неефективність українських масових медіа в тому, що їх контент майже завжди стосується процесу – того, що відбувається в політиці, а не суті – справжніх системних проблем, які всередині.
Politics по-українськи
Про децентралізацією українські медіа здебільшого пишуть саме як про частину політичного процесу.
У поле висвітлень ЗМІ потрапляє хронологія сесійних засідань, указів, коментарів політиків, відомих людей, так званих експертів. Тож звичайний громадянин і читач політичних новин знає, коли й ким децентралізація була ухвалена, хто був згідний, а хто виступав проти, які існують думки щодо неї.
Однак українські медіа мало пишуть про те, що насправді означає "децентралізація", які вона має реальні наслідки на суспільство, якою є суть варіанту української реформи, і що вони дійсно означають.
Негативні результати цього бачимо в реальності.
Те ж саме з Мінськими домовленостями. Українець знає з медіа, що такі були підписані, хто їх втілював і які про них існують думки.
А от розуміння, про що у них йдеться, які конкретні пункти ці домовленості включають і які визначають значимість всієї справи, а також про те, які вигоди і переваги має ця угода для різних сторін – є мало у кого.
Українська політична дійсність засвідчує: від знання процесу, але без розуміння його суті, – користі для громадянської дії немає. Відтак позиція медіа між політикою не є такою, що об'єднує, а такою, що розділяє.
Місток руйнується, а замість нього зводиться стіна.
Чому досі не збудовано широкого мосту?
Мости є, але дуже вузенькі – кілька видань, які пишуть про вагоме і критично, і невелика аудиторія, що їх читає. Однак це не має глобального впливу в межах держави, а відтак не сильно допомагає розвитку демократичності.
Масові медіа зосереджуються на політичному процесі, а не на змісті політики, через інтереси власників, політичних сил, комерційну складову (скандальні новини допомагають підняти рейтинги).
Головний теоретичний недолік інформації про policy: вона нудна.
Складними питаннями реальної мети реформ, програм політичних партій займаються фахівці, які створюють не менш складну аналітику. Якщо оформлену у текст – то в довгий і "тьмяний", без яскравих образів бійок у Верховній Раді і емоційних коментарів політиків, без інтриг і людського фактору.
Ці матеріали на основі аналізу policy ознайомлюють з реальними вигодами певних груп інтересів на основі текстів політичних програм, пакетів реформ, а також потенційний вплив їх впровадження на суспільство. Можливо, звучить і не дуже заманливо, однак така інформація несе велику користь.
Зрештою, її теж можливо подавати цікаво – відкидати деталі аналізу, методологічні складові, і розповідати коротко про головні моменти. І дійсно по суті.
Медіа між політикою і людьми як місток
Якби інформація в наших медіа подавалася про зміст, суть державної політики, а не просто про вир подій політичного процесу, то люди могли б зовсім по-іншому сформулювати і свої дії щодо політичної участі. Насамперед – шляхом правильного діагностування наявних проблем.
Крім самої подачі фактажу певних подій і аналітики фактів, медіа зобов'язані приділяти більше уваги змісту подій через аналіз їх джерел – договорів, пакетів реформ, указів, законів.
Не треба бути експертом, щоб зрозуміти суть тих ж Мінських домовленостей чи пакету про децентралізацією. Але має бути відповідна освіта. У більшості європейських країн журналістську освіту здобуває людина вже обізнана у певній сфері, що потім стає її професійною спеціалізацією.
За таких умов українські медіа дійсно зможуть "бути між" як місток, а відтак будуть здатні подолати неправильне розуміння того, чим є політика і на що їм слід впливати.
Тому люди й вважають заміну обличь розв'язанням проблем системи в цілому.
"Суспільний ґрунт" і перспективи проблеми
Окрім журналістської освіти існує й інша завада – світосприйняття радянської людини.
Люди досі без опору приймають інформацію масових медій, не припускаючи й думки про те, що шукати правду потрібно самотужки – в якісних критичних ЗМІ, блогах, першоджерелах. Все у вільному доступі. Але знову ж таки, формальна можливість не є можливістю реальною за вуаллю незнання.
Так звичніше – брати, що дають. Зрештою, так значно простіше.
І ніби ж по духу демократичні, що вкотре в українській історії засвідчив Майдан, і ніби стараємося рухатися до демократії і віддалятися від "совка". І ніби й є у нас нові критичні медіа, політичний діалог, свобода слова і свобода преси, навіть попри комерційну складову в журналістиці і вплив власників ЗМІ.
Але дійсної демократії як участі громадян в прийнятті політичних рішень – Україна не досягла.
Шкода зусиль, які не приводять до бажаних результатів. Шкода, що й досі незнання справжніх проблем нашої політики і механізмів власного впливу не дають здійснитися намірам українського народу до побудови демократичного суспільства.
Втім, правильні наміри значно важливіші начасних завад.
Зміна політичного режиму, яка триває в нашій державі – процес довгий і непростий, але прагнення змін є їх головною запорукою. Почати слід з відповідної до демократії освіти, без якої неможливі демократичні зміни.
Освіти як громадянської – з різних джерел, зокрема з тих ж медій, – так і журналістської.
Адже те, що медійники подаватимуть інформацію про суть політичних процесів, "освічуватимуть" певні проблеми для суспільства, бувши освіченими самими, матиме наслідком те, що люди правильно визначать проблеми політичної системи, свою роль в ній – і впливатимуть та діятимуть в політиці так, як і належить в демократичній державі.
Орися Грудка, спеціально для УП
