Судова реформа у дії: чи відбудеться оновлення суддівського корпусу?
Оцінювання діючих суддів, яке проводиться Вищою кваліфікаційною комісією України (ВККС) на вимогу закону "Про забезпечення права на справедливий суд", не принесло очікуваних результатів.
Значна кількість тих служителів Феміди, які під час Революції Гідності приймали рішення проти активістів Євромайдану та Автомайдану або відомі своїми зв’язками з минулою владою та чималими статками, успішно пройшли його та продовжують працювати.
А суддів вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України взагалі не торкнулася така перевірка. Чому так відбувається, і чи здатна переломити ситуацію судова реформа?
Вибіркове покарання
Останні місяці громадськість могла спостерігати у прямому ефірі за зухвалою поведінкою під час складання іспиту скандальної судді Оксани Царевич й відмовою голови Київського апеляційного адміністративного суду Андрія Горяйнова коментувати членам ВККС появу у його власності чималих статків.
Не менш цікавими були співбесіди і з дев’ятьма суддями Апеляційного суду Київської області, вісім з яких за рішенням ВККС залишилися на посадах.
Серед них – і Сергій Журба, що відмовився скасувати рішення про позбавлення водійських прав автомайданівця, а також екс-голова цього суду Олександр Гриненко, на якого за 2012-2015 роки надійшло до ВККС шість скарг.
Останній, пояснюючи свої дії з приводу винесення рішення щодо автомайданівців, зазначив, що не пов’язував ці справи із подіями Революції Гідності.
Загалом, служителів Феміди, які ухвалювали свавільні рішення під час Євромайдану, чимало. За словами громадського активіста, адвоката Романа Маселка, приміром, в Києві немає жодного суду, де б не було судді, який не виносив рішення проти представників Автомайдану.
Проте ВККС, здається, заплющує на це очі, наслідуючи приклад Вищої ради юстиції (ВРЮ), яка за справами "майданівських" суддів вибірково застосовувала покарання.
Тому продовжують спокійно працювати у судах такі судді, як Чаус, Кізюн, Лен, Захарчук, Трубніков, що ухвалювали рішення проти учасників Революції Гідності.
Це стало можливим через відсутність важелів впливу громадськості на прийняття таких рішень. Адже інформація про те, що будь-хто може звернутися до ВККС з повідомленням про професійну діяльність судді, його статки та вчинки, і це матиме наслідки, є хибною.
"У досьє судді, що розглядається під час оцінювання суддів, містяться лише відомості, надані органами державної влади, – зазначає експерт з питань судівництва Центру політико-правових реформ (ЦППР) Роман Куйбіда. – Інформація від громадян у кращому випадку може стати підставою для відкриття дисциплінарного провадження. Кваліфікаційна ж палата ВККС на такі відомості не зважає".
Слово – за громадськістю
Виправити ситуацію мала б судова реформа та ухвалена задля її реалізації 2 червня цього року нова редакція закону "Про судоустрій та статус суддів", який запроваджує процедуру моніторингу відповідності рівня життя судді наявному у нього та членів сім'ї майну, критеріям професійної етики й правилам доброчесності. Але чи вдасться це реалізувати на практиці?
Відповідно до вказаного закону, судді повинні заповнювати дві декларації. Перша – стосується їхніх родинних зав’язків, коли судді повинні вказати своїх родичів, що працюють у судах або ж адвокатами, прокурорами, поліціянтами, слідчими чи держслужбовцями.
Це потрібно, щоб мати змогу виявити так звані суддівські клани, через які фактично з порушенням конфлікту інтересів розглядається багато справ в українських судах.
Друга декларація, яку мають заповнювати судді, називається декларацією доброчесності. Цей документ складається з переліку тверджень, що стосуються відповідності його та членів сім'ї рівня життя одержаним доходам; невчинення корупційних правопорушень; відсутності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності; невтручання у правосуддя, яке здійснюється іншими суддями тощо.
Служитель Феміди їх має підтвердити або дати негативну відповідь.
Наглядати за відповідністю цих двох декларацій суддів реальному стану речей має спеціально створена при ВККС Громадська рада доброчесності. До її складу пропонується залучити представників громадських організацій, що мають досвід роботи у цій сфері, науковців-правників, журналістів та адвокатів. Йдеться усього про 20 членів, які засідатимуть п’ятірками.
Вони матимуть безкоштовний доступ до державних реєстрів та зможуть черпати відомості з відкритих джерел, щоби перевіряти наведену у деклараціях інформацію.
Але відсутність у законі "Про судоустрій та статус суддів" норми про те, що негативний висновок Громадської ради доброчесності щодо служителя Феміди може бути подоланий ВККС лише одностайним голосуванням з наведенням відповідних мотивів, позбавляє її ефективних важелів впливу на добір та оцінювання суддів.
"Без цього висновки новоствореної Громадської ради доброчесності не матимуть вирішального значення для кваліфікаційного оцінювання суддів за критерієм доброчесності, вона не матиме жодного впливу на конкурси на вакантні посади в місцевих судах", – стверджує експерт ЦППР Роман Куйбіда.
Залучення нових кадрів
Позитивним моментом судової реформи є те, що більшості високопоставлених суддів, яких не торкнулося оцінювання, тому що Рада суддів України зволікала із затвердженням відповідних для цього методик, через що сплив відведений на це час, доведеться взяти участь у конкурсному доборі кадрів.
Зараз суддівська кар’єра розвивається шляхом послідовного зайняття посад спершу у місцевому суді, де слід пропрацювати тривалий час, щоби перейти до апеляційного суду, а потім піднятися в судовій ієрархії вище.
За таких умов до вищих спеціалізованих судів та ВСУ потрапляли лише ті судді, яких уже зіпсувала існуюча система. Тому з прийняттям змін до Конституції щодо правосуддя планується змінити сам алгоритм їх призначення, коли претенденти на суддівську посаду повинні мати 10 років стажу наукової чи викладацької роботи або стільки ж пропрацювати адвокатом.
Проти цього виступає голова ВСУ Роман Романюк, який вважає, що у науковців і адвокатів немає досвіду здійснення правосуддя. "Це може позначитися на термінах та якості розгляду справ", – вважає він.
Не втрачати досвідчених служителів Феміди просить і голова Вищого господарського суду Богдан Львов. "Розмови про те, що мають прийти до судів нові кадри, це – не питання якісних змін правосуддя, це лише можливість відкрити дорогу новим людям.
Їм щодня доведеться багато працювати, щоби набути суддівського досвіду. Водночас ми не маємо залишитися без того, що вже напрацювали у судовій системі протягом багатьох років", – додає він.
Законом "Про судоустрій та статус суддів" також передбачено запровадження триланкової судової системи, ліквідацію діючих вищих спеціалізованих судів.
"Верховний Суд буде створений за новою моделлю і об’єднає в собі функції існуючих вищих спеціалізованих судів і діючого ВСУ та стане найбільш визначним інструментом для забезпечення сталої правозастосовної практики", – пояснює заступник голови Адміністрації президента Олексій Філатов.
За його словами, до ВСУ мають увійти п’ять підрозділів: чотири спеціалізовані, відповідно до типів справ, які розглядаються ВСУ, а п’ятий – Велика палата. "До неї оберуть найбільш професійних та авторитетних суддів, серед яких можуть бути й ті, що не мають стажу роботи суддею", – додає Олексій Філатов.
Така пропозиція не тішить високопоставлених суддів, зокрема і голову ВСУ Ярослава Романюка. На його думку, 35 верховних суддів, у яких ще є повноваження, повинні залишитися на своїх посадах. А от всі інші, тобто ті, хто хочуть працювати в реорганізованому ВСУ, вже мають проходити конкурс.
"В іншому випадку у нас може з'явитися реальна можливість звернутися до Конституційного Суду, щоби перевірити закон "Про судоустрій і статус суддів" на відповідність Конституції. А судді окремо потім можуть звертатися в Європейський суд з прав людини", – наголошує Ярослав Романюк.
Якою буде реакцію КСУ у відповідь на подання верховних суддів, спрогнозувати складно. Адже судову реформу підтримує особисто президент.
Проте не слід забувати, що ухвалені зміни до Конституції щодо правосуддя та нова редакція закону "Про судоустрій і статус суддів" на рівні із прогресивними нормами щодо очищення суддівського корпусу від негідних мантії людей містить чимало недоліків, які законодавцю доведеться виправляти.
Леся Шутко, для УП
