Враження від розмови з президентом про Мінськ. Off the record
Зустріч президента з експертами, що пишуть і говорять про Мінські домовленості, цього разу відбулася без тістечок і кави. Єдина перевага була в тому, що київську літню задуху розігнали потужні кондиціонери АП, під якими до приходу Порошенка ми встигли охолонути після пекла на вулиці.
Порошенко зайшов не один – в залі, де зазвичай засідають керівники фракцій та офіційні іноземні особи президент з’явився разом з міністром закордонних справ та з заступником глави АП, який відповідає за міжнародну політику. Останнім зайшов начальник генерального штабу. Обидва дипломати обсіли з двох сторін Порошенка, а Костянтин Єлісеєв поклав перед собою ще й пачку паперів, як пізніше виявилось – копію Комплексу заходів для виконання Мінських домовленостей.
Цікаво, що запрошуючи експертів, в АП зовсім не турбувалися щодо комфортних питань для президента: були присутні як експерти, що об’єктивно ставляться до зовнішньої політики України, так і ті, хто критикує кожен зовнішньо-політичний крок у кожному ефірі.
Як символи взаємо-протилежних позицій в одному ряду з президентом сіли Володимир Горбач, провідний експерт інституту Євроатлантичного співробітництва і Олег Волошин, колишній прес-секретар МЗС часів Януковича.
Від початку прес-секретар нас попередив, що цитувати главу держави, з яким ми говорили в режимі "off the record" не можна. Диктофони, комп’ютери та інші записуючі пристрої в нас забрали, але дали олівець і блокнот, який я повністю списав своїми враженнями за дві з половиною години зустрічі.
Тож далі ви прочитаєте тільки мої враження і прошу це не сприймати, як цитати, або офіційну подачу інформації.
Про Мінські домовленості
Про Мінські домовленості поширюється величезна кількість маніпулятивної інформації.
Її мета – дискредитувати Мінські домовленості і спровокувати Україну до їх невиконання. Якби це сталося, у Росії з’явилася б можливість офіційно аргументувати ЄС необхідність зняття економічних санкцій, що були накладені за невиконання Росією Мінських домовленостей. І справді, які претензії до Росії, якщо Мінські домовленості не виконує Україна – в такому разі претензії б виникали до нас.
Виявляється, 12 лютого 2015 року, нормандська четвірка з 19 годин переговорів 15 годин (!) обговорювала припинення вогню з боку Росії. Путін буквально шантажував знищенням понад восьми тисяч українських солдат, що потрапили в оточення під Дебальцево.
Саме тоді, відтягуючи увагу і сили ворога, наші десантники здійснили блискучий і дуже ефективний рейд по тилах противника.
У мене склалося враження, що саме це допомогло реально збити пиху з російського президента і видушити з нього підписання Мінських домовленостей.
Звичайно ж, Путін не хотів це робити. Звичайно ж, ініціатива виходила від української та європейської сторони.
Переговори у Мінську відбувалися після жахливого ракетного обстрілу мирного Краматорська.
На мій погляд, жорстоке вбивство мирних мешканців у Краматорську та зухвала і пихата поведінка Путіна на переговорах сприяли тому, що Рада Європи запровадила тоді економічні санкції проти Росії.
Президент вважає, що Мінські домовленості – це 100% перемога України.
Порошенко ще раз прочитав і прокоментував нам усі ці 13 пунктів Комплексу заходів на виконання Мінських домовленостей. Можете кидати в мене камінням, але я не побачив там "зради".
Адже в інтересах України і припинення вогню, і виведення іноземних військ, і навіть проведення виборів за українським законодавством після фактичної деокупації донецького краю. Чесно кажучи навіть дивно, як Путіна вдалося примусити підписати настільки не вигідний план для Росії – хіба він ніколи навіть не припускав, що його доведеться виконувати.
Щодо поліцейської місії на Донбасі
Наразі Україна серйозно доопрацювала Мінські домовленості у питанні використання озброєної поліцейської місії. Ще рік тому, коли це питання піднімалося, європейці одразу заперечували саму можливість появи іноземного військового чи поліцейського контингенту на Донбасі. Через рік переговорів озброєна поліцейська місія вже прийнятна для наших партнерів.
Тепер ми добиваємось, щоб у поліцейських були не лише пістолети, але й автоматична зброя та броньовані автомобілі.
На Донбасі не буде миротворців ООН – такі рішення Росія блокує у Раді Безпеки ООН. Але у нас може бути поліцейська місія ОБСЄ. Загалом, Україна хоче досягти трьох речей:
1. Щоб озброєна поліцейська місія ОБСЄ контролювала державний кордон України;
2. Щоб озброєна поліцейська місія ОБСЄ була розміщена по лінії розмежування;
3. Щоб російські окупаційні війська залишили український Донбас до початку політичного процесу врегулювання.
Про безвізовий режим
Ніколи безвізовий режим не прив’язувався до угоди про асоціацію.
Негативний результат референдуму у Нідерландах ускладнив ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною. Замість 28 країн членів ЄС тепер підписантів буде 27. Основні документи вже переробляються.
Президент вважає своїм особистим досягненням, що саме він добився від ЄС вичерпного переліку умов, який містив 140 зобов’язань ПДВЛ. Всі вони виконані, а тому немає причин сумніватися, що безвізовий режим Україна отримає раніше або пізніше.
Звичайно, Брекзіт є значно більшою проблемою для ЄС, ніж питання лібералізації візового режиму з Україною, тому наївно сподіватися, що до кінця літа ми почуємо рішення про безвіз.
Про загрози з боку Росії та зміну зовнішньо-політичних обставин
В 2014 році Росія розраховувала на повний розпад, або, як мінімум, на федералізацію України. В Москві не вірили, що Київ зможе забезпечити єдність ЄС на свою підтримку.
Те, що Україна перемогла на дипломатичному фронті і створила коаліцію на свою підтримку було несподіванкою для Кремля.
Втім, ситуація в Європі тепер складається не на користь України. Є кілька країн, які відверто не підтримують продовження санкцій проти Росії. І попри перші обнадійливі кроки з цього питання, продовження санкцій остаточно ще не вирішене.
Найближчий рік-два в ЄС пройдуть вибори - у багатьох країнах до влади можуть прийти або посилитися проросійські політики.
Путін не звертає увагу на критику сучасних політичних лідерів Європи, вважаючи, що їх час закінчується.
На мій погляд, вікно можливостей для вирішення питання Донбасу закриється до кінця року.
Після виборів у Державну Думу Росії в України буде більше шансів добитися поступок від російського керівництва, яке на певний час буде менш уразливим від громадської думки у Росії.
Путін розраховує на відсутність єдності серед українців і на нову дестабілізацію України.
План Москви в тому, щоб привести до влади в Україні проросійський уряд і потім з ним узаконити анексію Криму в обмін на повернення Донбасу на особливих правах. Можливо зі збереження на окупованій території російського військового контингенту
Не припиняються спроби федералізації України. Одна з фракцій (я навіть здогадуюсь яка з них) дала розпорядження своїм обласним організаціям і ті ініціювали рішення обласних рад про підписання особливих угод з центральним урядом.
Значна частина зустрічі була присвячена розвінчуванню міфології, що буйним цвітом розрослася довкола Мінських домовленостей. Я встиг записати спростування трьох найбільш популярних з них.
1. Міф про проштовхування виборів на Донбасі
Щодо виборів на Донбасі українська позиція незмінна: спочатку безпека – потім вибори.
Смішно чути, як час до часу в ЗМІ генеруються панічні повідомлення, що закон про вибори вже розроблений і ось-ось буде внесений і проведений через парламент.
Пам’ятаю, як під час останньої такої кампанії в ЗМІ брехливо стверджували, що закон про вибори на Донбасі проголосують 9 червня, незважаючи, що цей в день, коли навіть не було заплановано сесійних засідань ВР.
Російська позиція щодо виборів докорінно відрізняється від української у тому, що Москва вимагає політичного врегулювання за присутності своїх військ на Донбасі. Проте Україна ніколи не погодиться на вибори під дулами автоматів окупантів. Спочатку безпека - потім політичне врегулювання.
Моє враження, ніяких виборів не Донбасі ми не побачимо, поки не буде забезпечена безпека їх проведення незалежно від окупантів-росіян та бойовиків. Але, хоч про це й не говорили на зустрічі з президентом, як екс-депутат я не бачу проблем в тому, щоб розробити і навіть прийняти закон про вибори на Донбасі. Адже вибори призначаються не законом, а Постановою Верховної Ради, яка їх запускає. Окрім того Україна зацікавлена, щоб закон дозволяв і організовував голосування 1,7 млн вимушених переселенців, які розкидані по всіх областях.
Зретою, навіть введення в дію закону може бути відстрочене. Наприклад як це сталося із законом про особливий порядок самоврядування та законом про амністію. Вони прийняті 16 вересня 2014 року, але так і не вступили в силу. Все в руках Верховної Ради і якщо це корисно для України, то чому б цього не зробити?
2. Міф про те, що Україна може використати світовий досвід
Світовий досвід врегулювання таких конфліктів активно вивчається, але його неможливо застосувати до України. Ні Уганда, ні Сербія не можуть порівнюватись із Росією. Можливо це найбільша військова потуга світу, яка не тільки володіє ядерної зброєю і величезною армією – Москва не має ні моральних, ні законодавчих стримуючих факторів.
Пам’ятаю у складі делегації українських політиків, громадських діячів та журналістів я був на конференції у Хорватії для вивчення досвіду використання ООН у врегулюванні озброєного конфлікту. Від АП туди приїхав Андрій Таранов, колишній офіцер, який командував українськими миротворцями в Косово, який добре знає сербо-хорватську мову і цей край.
Звичайно, історія Вуковару вражаюча і його справді повернули хорватам без бою. Але для того, щоб це стало можливо, потрібен був велетенський тиск міжнародної спільноти, воєнна операція НАТО у Боснії, ослаблена Сербія і слабка Росія з демократичним Єльцини на чолі. Порівнювати тодішню ситуацію у них і нашу просто неможливо.
Не можна піддаватися міфам. Донбас не можливо відділити стіною, як Палестину в Ізраїлі. Адже палестинці не володіють всіма засобами сучасної зброї, яку Росія завела і продовжує постачати на Донбас. Сучасна інженерна рота ламає будь-яку стіну за пару десятків хвилин.
Навіть якщо більшість буде пропонувати відмовитись від окупованих територій, відгородитися та ізолювати їх – президент буде проти. Думаю, ми вперше почули відповідь діячам Самопомочі, які пропонують непроникний паркан замість лінії розмежування. Росія не припинить війни навіть після відмови України від окупованих територій, бо Москві не потрібен мир на Донбасі. Москві потрібна війна для маніпуляції всією Україною.
3. Міф про тотальну амністію бойовиків
Можу лише уявити як має трусити від образи ветеранів АТО, бо навіть я здригаюсь від думки, що можуть бути амністовані бойовики, які вбили мого брата по церкві з яким ми разом співали у хорі. Що вже говорити про тих бійців, які хочуть помститися за своїх побратимів з якими вони разом захищали Україну?
На мою думку запущений міф про амністію бойовикам – один з найбільш безсердечних і безсовісних.
Насправді ж амністія передбачена законом виключно для тих, хто співпрацював з окупантами (колаборантів).
Президент ще раз нагадав, що амністія не стосується тих, хто брав участь у боях - тих, хто вбивав українців. Амністія взагалі не поширюються на бойовиків, вбивць і гвалтівників.
Мені здається після врегулювання ситуації на Донбасі таким доведеться тікати, як тікали поліцаї під час відступу німців у другій світовій війні.
Я так зрозумів, до питання амністії Україна повернеться після проведення виборів, а вибори можливі тільки у випадку гарантованої безпеки.
* * *
На цьому мій блокнот закінчився, але продовжилися теми для обговорення. Сподіваюсь інші учасники зустрічі у своїх блогах та статтях звернуть увагу й на них.
Віктор Уколов, для УП
